Я скінчив оповідати:
– Попрощавшись цього вечора з Еммою, вернувся я до дому. Другого дня відпровадив її до поїзда. Вона подалась до Трієсту, щоб через Суец дістатись до екзотичної країни над Ґанґесом. Факір, що його пізнала, мав чекати на неї в трієстенському порті.
Від Емми дістав я пізніше лише одного листа, ще з дороги. Не знаю чому саме нічого не писала. Оскільки німецький уряд не зізволив мені на дальший побут в своїх границях, я був примушений виїхати для продовження студій до Парижа. Кілька разів писав я до своїх дрезденських товаришів, але не дістав від них ніяких вісток про Емму, хоча від її від’їзду минуло біля чотирьох місяців часу… Й аж сьогодні в каварні…
Левко скептично засміявся:
– Краще не переймайся такими фантазіями, – заговорив насміхаючись. – Хіба ж це можливе?…
– Хтозна, – відповів я йому вперто, – чи саме оте тріснення вази не має чого спільного з Еммою…
Відповіді я не дістав. Левко обернувся на другий бік, закрив голову ковдрою й, здається, заснув.
В цю ніч довго перевертався я з боку на бік, не в силі прикликати сну на свої повіки.
Думав про Емму.
Третього дня прочитав я в «Берлінер Таґеблятті» сенсаційну вістку, що для мене означала кінець земської любови до Емми.
«Бюро Вольфа доносить з Бомбаю, що в пралісах надґанґесової пущі близько дороги, що йде з Бенарес до Інбори, згинула вчера вкушена коброю студентка дрезденського університету Емма Гофман. При небіжці знайдено листа, писаного ще 23.07 цього року, в якому просить, щоб на випадок її смерти всі її речі переслати студентові дрезденського університету».
Далі стояло виписане моє прізвище. Для мене скінчилося все.
По дорозі додому вступив я до костелу інвалідів, щоб помолитись за душу Емми. А коли пізніше зустрінув Левка, тицьнув йому перед очі німецький щоденник. В його очах віддзеркалився страх…
Аркадій Яворенко
Аркадій Яворенко