Вона стояла, безмовна і нерухома, збираючись на силі, аби вкласти всю свою вірність, увесь свій біль, сум’яття і розпач в один несамовитий крик.

— Ніколи! Джан’ Баттісто!

Доктор Моніґем, підпливаючи до берега в поліцейській шлюпці, почув ім’я, що пролунало над його головою. То був ще один з тріумфів Ностромо, найвеличніший, найбільш гідний заздрості та найзловісніший з усіх. Цей ревний крик невмирущої пристрасті, — який прокотився, здавалося, від Пунта-Мáла до Асуери й ген далі до ясної лінії обрію, над яким нависала велика біла хмара, сяйлива, мов брила щирого срібла, — цей крик означав, що геній неперевершеного капатаса карґадорів запанував над темною затокою, яка ховала завойовані ним багатство і любов.

Опис ілюстрацій

Опис ілюстрацій

Дотримуючись стилю серії наших видань творів Джозефа Конрада, і в цій книзі використовуємо фотографії, що певним чином стосуються часу, місця і сюжетної лінії роману. Оскільки йдеться таки про Латинську Америку, щоправда — про політичні, економічні та культурні події у вигаданій країні, то для ілюстрування підібрано знімки з різних країн цього регіону і періоду. В основу обкладинки покладено фото (колекція Міхіла Каммераата, https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Tio.jpeg) скульптури злого духа підземелля Ель-Тіо, звичай вшанування і задобрювання якого поширений серед шахтарів срібних копалень довкола високогірного міста Потосі, що в Болівії. Автора і походження фото Джозефа Конрада, розміщеного на контртитулі видання, визначити не вдалося. Інші три фотографії, фрагменти яких використані для оформлення шмуців, такі: на с. 17 подано фрагмент роботи невідомого фотографа, на якій зафіксовано інженера копальні Сан-Антоніо, Болівія, 1910 рік, фото з колекції Деніела Бака; на с. 171 — фрагмент фото бухти міста Вальпараїсо, Чилі, 1900 рік, фото з колекції Ауґусто Бруна; на с. 377 — Панчо Вілья серед своїх соратників, робота Чарльза Гарріса, 1911 рік, фото з колекції бібліотеки Південного методистського університету, Даллас, США.

Про перекладача

Про перекладача

Олена О’Лір (Олена Бросаліна, народилася 1976 року) — українська поетеса, літературознавець, перекладачка. Закінчила Київський національний університет, кандидат філологічних наук (2003).

Авторка поетичних збірок Моя рука — на узголів’ї… (1997), Прочанські пісні: Поезії і переклади (2006).

Переклала з давньоанглійської середньовічну епічну поему Беовульф (2012), з англійської — твори Дж. Р. Р. Толкіна: Гобіт, або Туди і звідти (2007), поетичний цикл Пригоди Тома Бомбадила у книзі Сказання з небезпечного королівства (2009), поеми Нова пісня про Волсунґів і Нова пісня про Ґудрун у книзі Легенда про Сіґурда і Ґудрун (2010), Падіння Артура (2016), Листи Різдвяного Діда (2017), Берен і Лутіен (2018), а також повне зібрання казок Беатрікс Поттер Кролик Петрик та інші історії (2016), збірку оповідань Джозефа Конрада Фальк. Емі Фостер. Завтра (2018).