– Присвіти.

Охрім вийняв із кишені ліхтарик-динамку, завищав ним над вухом Чугая. Той добросовісно перевірив документ. Відкликав Охріма.

– Як ти думаєш, шпигун він чи ні?

– А документи як?

– Та наче в порядку.

– Тоді не должно б, а там хто ж його знає…

– Отож і я кажу, коли б не промахнутися.

Вони ще трохи подумали, помовчали, нарешті Микита віддав наказ:

– Збирай людей. Яка буде…

Через кілька хвилин двадцять постатей ліпилося в тісному окопчику, розмовляючи півголосом:

– Охріме, виверни кишеню, може, в рубчику хоч одна табачина заночувала?

– Хлопці, хто мою лопатку взяв? – метушився хтось у темряві.

– Куди нас ведуть?

– Галушки їсти. Он уже одна летить…

Вдарило зовсім близько. Пісок, осідаючи, сипався на людей.

– Всі зібрані?

– Тут.

– Кроком руш!

Чохов вискочив з окопу першим. Схил був крутий, і люди не йшли, а сунулися з нього.

– Всі тут?