– Вас воллен зі? Ферфлюхтер ідіотен, – закричав, рожевіючи, комендант.

– Тарля марля, якби нам земля…

Перекладач зрозумів одне слово «земля» і переклав коменданту.

– Гут, – сказав комендант і показав рукою, щоб вони відійшли.

Нащадки вклонилися і відійшли наліво. Краги на їхніх ногах поблискували, як рижі боки ситої кобили. Обидва швидко крутили мережаними палицями і так поправляли окуляри, ніби їх уже вибрали в рейхскомісаріат. Обох облила тепленька водичка братсько-християнського благочестя:

– Я відступаю тобі Данелевщину, а сам беру байрак.

– Ти хочеш, щоб я тобі за болото віддав ліс, за який у Бельгії даватимуть мільйони?

– Добре, тоді ми кинемо жеребки.

– А як розколупають, що ми зовсім не з десятого коліна нащадки?

– Ми втечемо раніше, ніж вони подумають. Гарле ковбасон, самогон, салтісон, – знову заварнякав старший відприск дворянської фамілії, бачачи, що до них підходить німецький солдат і підозріло зважує їх очима.

За нащадками Горонецьких підійшло духовенство.

– Я хочу на Ступки, – сказав піп у фіолетовій хламиді, перехрестився перед комендантом і тричі вклонився.

– Він не знає ні одного пункта глави од Матфея, – закричав піп у жіночій кофті. – Він пропив церковне панікадило. Не посилайте його на ступську парафію.

За духовенством виступило купецтво.

Обідраний старець із лупатими очима і зайшлий грек з міцними кукурудзяними зубами. Старець просив дозволу на відкриття майстерні по виробництву ґудзиків, грек – на проповідування чорної магії. Потім підійшов тонкий, як жердина, землемір із старою астролябією в руках і попросив, щоб довірили йому розділяти землю. Розкуркулені матюкались і просили, щоб їм повернули хати. Потім, задкуючи наблизився хлібороб-собственник і теж заканючив землі. Його впхнули до прохачів. Останнім явився Йонька і, знявши шапку, заморгав віями:

– Мені дідівщину. Кавуняччя ж – як…

Йому не дали договорити, турнули до розкуркулених. Ті схопили за шиворот, він викрутився і з криком: «А хіба я не маю права?» – зашевкотів поміж людьми.

– Отакий гадюка, – аж сичав Латочка. – Син за радянську владу кров пролива, а він… Дай я його по шиї трісну, – поривався він.

– Мовчи. Дивись тільки. Пильно дивися, що робиться.

– Та вже ж не повилазило…