«Символічно», – засміявся Отто і, розстебнувши мундир та взявшися в боки, довго погойдувався на каблуках. «Отут на лугах можна розвести ферму голландських корів. Добрий випас». Він ще раз засміявся, і риже волосся його сяйнуло самоварним блиском. Він скинув кашкет, відстебнув ремінь із пістолетом, зняв мундир і попросив Юлю, щоб стягла з нього чоботи.

Юля повісила сумочку на руку і білими довгими чистими пальцями взялася за покриті пилюкою каблуки. На каблуках чорними смугами відбилися її пальці. Він дав їй мило і наказав, щоб вона пішла до річки. Юля повернулася назад весела і чиста. Волосся на голові підв'язала хустинкою. Він, в одних трусах, лежав на пледі під вербою. Забачивши Юлю, схопився, простяг волохаті ручища. Вона засміялася, відбігла і, присівши в траву, майнула чорними рукавами плаття. Коли випросталася – він завмер. Надколінні м'язи затанцювали. Юля скинула косинку, зав'язала очі і, простягнувши руки, весь час сміючись, намагалася вловити його, і хоч не бачила, де він є, зате чула, звідки несе солодкувато-нудотним духом, від якого в неї крутилася голова.

Він сміявся і вивертався від неї, але вона все ж таки вхопила його і жигонула тілом. Він озвірів. Юля ледве вирвалася. Вона відбігла, зняла із себе косинку і показала, що хоче зав'язати йому очі, щоб він спіймав її.

Отто закивав головою, що згоден. Юля туго і ретельно зав'язала очі і весь час дивилася, як на шиї пухне, пульсуючи, жила. Відійшла на п'ять кроків, зупинилася. Надколінні м'язи у нього танцювали ще швидше, і жила ривками бухала на шиї.

Обережно пішов на неї, широко розставивши руки, тремтячи ніздрями. Юля не зводила очей з пульсуючої жилки. Коли він уже відчував її, а вона його, Юля вихопила із сумочки щось блискуче і гостре і полоснула його по горлу.

Отто підскочив, як леопард, затис пальцями рану. Але розріз був глибокий і смертельний. Крізь пальці свиснуло і запорощало по траві. Вінзірвав пов'язку, але нічого не бачив: очі каламутились. Йому захотілося крикнути по-звірячому, ненависно. Та звуку не вийшло. Тільки хлюпнуло щось у горлі. Рештка свідомості штовхнула – до машини, там зброя. Не ступнув і кроку, впав.

Затисши білу костяну колодочку в руці, Юля допалювала очима конаючого ворога, а сонце їй трубило хорал, як молодій орлиці. Пильнувала, доки затих і на волохатих ногах здибилося волосся. Тоді закинула бритву, взяла пістолет, документи, свій маленький чемоданчик. Озирнулася. На його шершавих підошвах уже кишіла мурашва. Юля гидливо здригнулася і, пригинаючись, побігла густими травами до плаття.