Вранці Уляна потягла Йоньку до хліва, турнула телиці під пузо.

– Посмокчи сам! Що ти купив-виміняв, щоб тебе на виду змінило? У неї ж дієчки, як лієчки.

– Значить, вона дійки вбрала, а бува, що й випускає. Це такої породи. Мені той дядько, що продав, усе виклав.

– А щоб тебе в домовину поклало! – заплакала Уляна та й пішла до хати.

Були б через Йоньчину дурну голову залишилися без молока, та повів Гаврило теличку і знайшов на ярмарку ще дурнішого. Виміняв другу теличку, вона отелилася, і тепер було своє молоко.

Коней у Йоньки було двоє: рижа лахмата кобила з обвислою губою і вороненький білокопитий жеребчик-одноліток. Як заірже, як у дуду заграє. Його Йонька годував окремо і не шкодував вівса, бо думалося викохати для парадних виїздів – десь у гості, на базари і таке інше.

Жеребчик застоявся, заситнів і якось, граючись, укусив Йоньку за плече. Йонька, не довго думаючи, штрикнув його вилами межи ребра. Коник здригнувся від болю і затанцював, натягаючи шкіряне повіддя.

– Іч, яку моду взяв, – докоряв йому Йонька, вигрібаючи вилами паруючі кізяки.

Цілу днину жеребчик іржав і жалібно постогнував. Уля-на не могла чути того стогону і послала Йоньку глянути, що там таке.

– Може, в повіддя заплутався, а ти й байдуже!

Йонька пошкрьобав у хлів і, відкривши двері, побачив, що з живота жеребчика стримить кусок закривавленої кишки. Йонька став її запихати пальцями, а вона знову випиралася назад. Тоді він вийняв з кишені ніж і одним махом відрізав кишку. Жеребчик ігогокнув і відскочив набік.

– Який ніжинка, іч, – вилаявся Йонька і вийшов із хліва.

«Тепер не вилазитиме», – подумав. Але на душі було неспокійно. Щоб не страждати самому, показав жеребчика Павлові. Павло надимів цигаркою так, що не стало видно ні жеребчика, ні Павла, і, кинувши недопалок через поріг, сказав:

– Треба обмазати мокрим попелом і зав'язати.

Увечері жеребчика стала мучити спрага. Йонька не встигав носити воду. Павло питав через тин:

– Ну, як жеребчик?

Уранці жеребчик сконав, а вночі Павло та Гаврило зідрали з нього шкуру і відтарабанили на скотомогильник.

Тяжку втрату в домашньому господарстві Йонька зустрів ніби спокійно: «Як прийшло, так і пішло», – говорив він домашнім, а вночі схоплювався і шукав під лавою чоботи.

– Куди ти? – питала Уляна.

– Жеребчик ірже. Мабуть, пити хоче.