– Ну, скучаєш за Тимком? – ошкірився Северин, швидким поглядом окидаючи Орисю з ніг до голови.

– А тобі яке діло?

– А те, що німці скручують таким, як він, голови, як баранам. А Тимко – дурень. Хомлига. Був би поліцаєм, а то пішов жидам служити. Загребуть, як падаль. Молотарка день і ніч гуде. Дурний.

Орися зблідла, в очах лихоманка:

– Оце таке бажаєш за те, що тебе від тюрми спас?

– Добре забувається, а погане – платиться.

– Що він тобі поганого зробив?

– Тебе вкрав. Бач, надув – живіт до носа. Ха-ха!

З хатини вийшла Уляна. Лице її було холодним, як у цариці.

– Марш у хатину, – суворо сказала Орисі.

– Привіт, маманя, – замахав кубанкою Джмелик. – Цей німчура дудлить самогон, як швець. Іменем Німецької імперії – ще пляшку.

Уляна з гордо піднятою головою пішла в хатину і закрила за собою двері.

– Всі на мене злі, а я ще зліший, – засміявся Джмелик, наливаючи Гошці самогону. – Пий, Гошко, бо ти дурний. Ти дрантя і г… Я б тобі вліпив кулю в потилицю за милу душу.

– Ги-ги! – засміявся Гошка і тяжко ворухнув щелепами.

– Пан, ти німак? А якого ти чорта до нас прийшов?

Німець перестав жувати і уважно вставився на Джмелика п'яними очима, намагаючись зрозуміти, що йому кажуть. Він розумів, що його питають, чи смачна риба, і швидко закивав головою і зашльопав масними губами, повторюючи:

– Каррашо. Плю, плю, плю… (Це мало означати: риба.) Єсть каррошо.

– Удавися кісткою, буде ще краще. Ти нас із Гошкою повезеш у Німеччину? Повезеш? А я плюю на твою Німечину. Мені й тут добре. Тільки щоб тебе тут чортмало і більшовиків. Пойняв? А щоб ми були із Гошкою. Але Гошка дурний, він такий дурний, як і ти. Вас обох спарувати і на скотомогильник. Діду Йонько, правду я кажу чи ні?

– Хто ж його знає, – відкрутився Йонька від прямої відповіді.

– Ага, значить, ти не хочеш відправляти їх на скотомогильник? Тоді вони тебе відправлять, – зареготав Джмелик і підвівся з-за столу.