«А он на тому місці ми з Лукеркою за патли одна одну цупили. Ну й дурні. Я б їй зараз усе пробачила».

На Ташані, за дзеркальним плесом, хтось бив сокирою лід. «Юх-юх», – витьохкувало десь угорі, і здавалося, що хтось латає небо голубою бляхою, щоб не сипався сніг на землю.

Гнеться очерет і промітає китичками сніжок на льоду. Вітер дме в очеретину – на сопілочку грає. В очах у Орисі голубе тепло.

– Я б і тестеві простила, він уже старенький.

Орися складає на санки обмерзле рядниння, руки з кожушка як дві редиски. Раптом закусує губи і присідає на санки. Але те, що почалося, робить своє діло, хоч вона і гризе зубами кислий кожух, щоб не закричати.

Латочка, який ішов на Пісочкове трусити ятери, знайшов Орисю на стежці. Вона вже йти не могла, сиділа, обхопивши вербу руками, і озвірілими від болю очима благально дивилася на свого рятівника.

– Доходилася, чортова дурепа, – вилаявся він і потяг на руках до Вихорового подвір'я. – Ну й викручує вашого брата, як ряднину після дощу!

Біля хворостяних ворітець Орися вхопилася руками за кілля, лизнула з тину сніжок.

– Ідіть, я тепер сама.

Уляна, зачувши голоси, вийшла на поріг, ахнула, обережно завела Орисю в хату і, роздягши її до сорочки, поклала на ліжко. Йонька посунувся було за тютюном, але Уляна виштовхнула його в сіни.

– Їдь за повитухою, – коротко наказала вона і пішла розтоплювати піч, щоб нагріти води.

Йонька очманіло топтався біля дверей.

– Корова заболіла, чи що?

Із хати почувся стогін. Уляна із загадковим, урочистим виглядом на обличчі наливала воду в чавун.

– Догралися, – пробурмотів Йонька і став збиратися в дорогу.

Але збирався він, як за смертю: довго шукав рукавиці, батіг, хурчав загаслою люлькою, нипаючи по всіх закапелках. Нарешті погрюкав чобітьми надвір, а невдовзі повернувся:

– Черезсідельник десь пропав. Ти не бачила?

Уляна швиргонула з-під лави відсиріле шкураття. Йонька пошкрьобав з хати. За хвилину знову повернувся.

– А за ким же їхати? Я до того кажу, що як за Вівдею, то не виплатиться. Вона за таке діло мішок пшениці потребує.

Уляна мовчала. З хвилину Йонька стояв у тяжкій задумі, тоді зашворкував шапку, заткнув за пояс рукавиці і аж тепер вийшов з хати.