Дженні все зрозуміла. Підійшовши до дочки, вона впилася довгим поглядом у її воскове обличчя. Дівчинка ледве дихала, очі в неї були заплющені.

— Вона дуже квола, — прошепотіла сестра.

М-с Девіс взяла Дженні за руку.

Минали хвилини, вже годинник у передпокої пробив годину. Час від часу сестра підходила до столика з ліками і, вмочуючи хусточку у воду, змочувала губи Вести. О-пів до другої ослабле тіло ворухнулося. Почулось глибоке зітхання. Дженні жадібно нахилилася вперед, але м-с Девіс потягла її за руку. Сестра зробила їм знак одійти. Дихання припинилося.

М-с Девіс міцно обхопила Дженні за плечі.

— Бідна моя, хороша, — зашепотіла вона, побачивши, що Дженні здригається від ридань. — Ну, не треба плакати, слізьми горю не допоможеш.

Дженні опустилася на коліна біля ліжка й погладила ще теплу руку дочки.

— Веста, — благала вона, — не йди від мене, не йди.

Неначе здалеку до неї долітав ласкавий голос м-с Девіс:

— Не треба так убиватися, мила. Все в руках божих. Що він не робить, все на краще.

Дженні відчувала, що земля розверзнулася під нею. Всі нитки порвані. Ані проблиску світла не залишилось у безмежній темряві, яка огорнула її.

Розділ LIX

Розділ LIX

Зломлена цим новим ударом безжалісної долі, Дженні знову впала в той пригнічений стан, від якого її вилікували спокійні й щасливі роки, прожиті з Лестером в Хайд-Парку. Минуло чимало часу, перш ніж вона усвідомила, що Веста померла. Схудле тіло, на яке вона дивилася ще два дні, зовсім не було схоже на її дівчинку. Де колишня радість, де легкість і швидкість рухів, живий блиск очей? Все зникло. Залишилася бліда, воскова оболонка і — тиша. Дженні не плакала, вона тільки відчувала глибокий невідступний біль. І не було біля неї нікого, хто б прошепотів їй слова вічної мудрості — прості й зворушливі слова про те, що смерті нема.

Лікар Емрі, сестра, м-с Девіс та інші сусіди — всі були співчутливі, уважні до Дженні. М-с Девіс телеграфувала Лестеру про смерть Вести, але він був далеко, і відповідь не прийшла. Хтось готував обід і старанно підтримував порядок у кімнатах — сама Дженні нічим не цікавилася. Вона тільки перебирала й розглядала улюблені речі Вести, речі, колись подаровані Лестером або нею самою, і зітхала при думці, що дівчинці вони більше не знадобляться. Дженні дала розпорядження, щоб тіло Вести перевезли до Чикаго й поховали на кладовищі Спасителя, — коли помер Герхардт, Лестер купив там ділянку землі. За її проханням священик лютеранської церкви, до якої завжди ходив Герхардт, повинен був сказати кілька слів над могилою. Дома, у Сендвуді, було додержано звичайних обрядів. Священик місцевої методистської церкви прочитав початок першого послання апостола Павла до фесалонікійців, хор однокласниць Вести проспівав «До тебе, господи, до тебе». Були квіти, і біла труна, і незчисленні співчуття, а потім Весту повезли. Труну сховали в ящик, повантажили на поїзд і повезли на лютеранське кладовище в Чикаго.