Товариш Мамочка хилиться на канапу:

– Душенька! Яке може бути сознаніє, коли сплошна безсознательність.

Тоді товариш Пупишкін розгортає книгу й рішуче парирує удар:

– От тобі й Бухарін сказав… нарешті й я тобі кажу!

– Нє!

– Дурак… ти, мабуть, і сьогодні підпив?

Тоді Мамочка в обійми:

– А ти не дурак, а дура. Ти, голубок, так би мовити, під пресом авторитарности. А я от кажу: «Геть усяку авторитарність і да здраствуєт колективнеє творчествої». Понімаєш? От де собака зарита: пролеткульт!

Мамочка, безперечно, тяпнув десь спиртозу: дух нехороший. Правда, і товариш Пупишкін трохи того…

– Ну-ну, не кричи. Лягай спати.

Мамочка:

– Я? Спати? Потомствений пролетарій? Ні за які коврижки! Будемо бодрствовать. До послєднєй каплі крові… Понімаєш?

І т. д. і т. п., ets.

…Здається, товариш Пупишкін підходить до будинку?

– Ну да!

…Тайгайський міст залишився позаду. Знову в порожній вулиці біжить тротуаром похилий пес. Тихо вмирає блакить. А з заходу насуваються сині тачанки.

…І знову на далеких пустирях тоскує трамвай.

ІІІ

ІІІ

Льоля пришила мереживо й слухала, як у сусідній кімнаті віолончель. Це француженка Фур'є.