- Ви вже чули новину? Ви врятовані від свого ворога.

Мельхіор подивився на нього широко розплющеними очима:

- Від мого ворога?

Правник підійшов на крок ближче й раптом посерйознішав:

- Патер Ейлардус ван Хоей помер.

Мельхіор, зовсім збитий з пантелику, дивився перед собою й мовчав. Вдень він питав про інквізитора, і тепер ось з цих вуст отримав відповідь.

- У вас є певні відомості про... цю смерть? - запитав він через мить, отямившись.

Людовік Дакенес кивнув.

- У тій погоні за безпекою дехто, зокрема домініканець, просто втратили розум. Патер був на одному возі з парохом Францем Кальсом. Очевидно, вони мали намір швидко дістатися до річки, знайти там корабель і попрямувати на південь. Аахен, Кельн, Маастрихт... Як би там не було, але багатьом з них це влізло в голову. Ви знаєте, пане Хінтаме, що дороги в наших болотах надто вузькі, якщо підганяєш себе, а надто вже коней до такої гонки. Віз пароха, як я чув, врізався на швидкості в колеса возу лавника Муйлплаега. Селяни, що стояли на дорозі й спостерігали за пожежею, бачили це нещастя і нещодавно донесли повідомлення до міста. Усе, що сиділо на возі капітулу, розвалилося. Домініканець зламав собі шию на місці.

Мельхіор заплющив очі. Те, що описував адвокат, він бачив у своїй свідомості: темна ніч на дамбі, форкання коней, отця ван Хоей, який могутнім голосом кричав: "Скоріше!", а позаду за втікачами палаюче місто, небо, наповнене злим блиском. А потім на мокрому трав’янистому схилі греблі лежить інквізитор, білий і чорний, мов гігантський мисливський пес, що упав і не встає. Мельхіор шукав очима магістра Дакенессе.

- Ви назвали його моїм ворогом... У вас були для цього причини?

Адвокат знизав плечима.

– Якщо це нещастя може навчити нас, то це, насамперед, тому, що людське життя крихке, а тому... трохи більше чесності у взаєминах. - Він слабко посміхнувся: - Староста із самого початку запевнив мене, що патер Ейлардус прибув сюди головним чином для того, щоб почати розслідування проти вас.

Мельхіор на мить опустив очі.

- Проти мене? Що це означає?

На обличчі адвоката знову з'явилася ледь помітна посмішка:

- Ну щож, пане Хінтаме, ви - дивак у нашому місті. Ви поводилися дивно і дивні гості під вашим дахом перебували.

- І ви повірили в мою провину? - запитав Мельхіор.

Адвокат знову знизав плечима й легенько торкнувся руки Мельхіора.

- Що до мене, я вірю лише в докази, майстре Хінтаме.