Він вклонився й незграбно пішов геть.

Про майбутній візит герцога вже говорив весь світ. Тетьє Роен, хоч одягнений, ситий і з дахом над головою, думав про своїх минулих менш щасливих товаришів:

- Якби він, тільки увійшовши до міста, — повторював він, — щедро насипав грошей!

У кращих шинках робили парі, чи герцог, як і його дід, візьме з собою в цю подорож для розваги своїх молодих дівчат і скільки їх буде. Перед ратушею, де сяяли нові карнизи зі свинцевих квітів і листя та гарніші, важчі флюгери з позолоченого заліза, була встановлена ​​дерев'яна скринька, куди громадяни могли кидати гроші – прийом герцога коштував дорого. Рада Двадцяти Чотирьох скликала художників і ювелірів, а також скульптора Леонардо і доручила їм намалювати ескізи пари тріумфальних воріт. Леонард, напівзніяковівши, сказав про це Мельхіору:

- Це тобі вони повинні були б доручити цю роботу — хоча б дозволити тобі взяти в ній участь.

Мельхіор обійняв старого друга:

- Ти думаєш, я цього хотів?

Леонард пробурмотів, що все-таки ганьба пропускати Мельхіора. Але той анітрохи не образився:

- Але ви ж про це думали, чи не так? Крім того, я не дуже чемно виразився про Його Високість при Дакенессе.

- Фі! — вигукнув Леонард. – Коли би ви чули, що самі ці великі пани говорять про герцога — в таємниці, звичайно...

Мельхіор побачив ці триумфальні ворота на власні очі, коли Тетьє повідомив йому, що ті майже готові.

- Справжня велич, - казав він, - видовище, яке зворушує серце, хоча треба пошкодувати про великі кошти, які на нього пішли.

Мельхіор пішов до Брами Дерев, через які герцог Філіп мав увійти в місто. Навпроти воріт, між двома колонами, пофарбованими під колір сірого мармуру, височіла могутня арка з лаврових гілок і дубового листя, теж вирізьблена з дерева, на товстих сплетіннях листя висів орден Золотого Руна, завбільшки зі справжню вівцю, викуваний одним із різьбярів по дереву й покритий позолотою.

Ще більше вражали ворота, через які герцог мав в'їхати на Великий Ринок. На обох колонах, що тримають арку і оповиті живим плющем, блищав на половині висоти фазан потрійної величини, виготовлений із високою майстерністю й великим коштом х пір’я та намистин, а очі його були з перлів; хвіст різнобарвного птаха зі справжнього фазанового пір'я тріпотів на вітрі. У верхній частині воріт лежала величезна гіпсова мушля, на якій мала стояти статуя оголеної Фортуни в натуральний зріст із опаскою на очах.

Леонард і його люди були зайняті втягуванням статуї наверх та закріпленням її в мушлі. Богиня по-дитячому всміхалася; в одній руці вона тримала позолочений меч, в іншій позолочену чашу, соски її грудей були з червоного гірського кришталю. Глядачі, переважно чоловіки та підлітки, стояли навколо, милуючись цим сміливим новомодним витвором мистецтва, їхні гучні крики та сміх дзвеніли в повітрі при вигляді могутньої богині щастя. Вони нагадували Мельхіору котів, які повзають навколо сковорідки з салом, що висить надто високо, щоб їм було лизати. Мельхіор підійшов до Леонарда, який зі страхом дивився, як Фортуна гойдається на мотузці.