— Ні, сер, не розумію,— упирався Сем.

— Спробуйте, Сем,— сказав містер Піквік.

— Гаразд, сер,— відповів по короткій паузі Сем,— гадаю, я бачу, куди ви гнете; а побачивши, куди ви гнете, я думаю, що ви занадто перекручуєте, як сказав один візник хуртовині, що захопила його.

— Бачу, що ви зрозуміли мене, Сем,— проговорив містер Піквік.— Я не хотів би, щоб ви лінувалися тут протягом, може, кількох років, і до того ж вважаю за безглуздя, щоб в’язень Фліта користувався послугами слуги. Сем, на деякий час вам доведеться кинути мене.

— На деякий час? Ви думаєте, сер?— саркастично усміхнувся Сем.

— Так; ні той час, поки я тут сиджу,— відповів містер Піквік.— Плату свою ви, звичайно, діставатимете, як і тепер. Кожен з моїх приятелів радо візьме вас, бодай би з поваги до мене. А якщо я колись вийду звідси,— з удаваною веселістю закінчив містер Піквік,— даю вам слово зараз же знову взяти вас до себе.

— Тепер,— не менш урочисто промовив містер Веллер,— слухайте, що я вам скажу, сер. З цього нічого не вийде, і давайте краще не будемо говорити про це.

— Я кажу серйозно й вирішив уже все, Сем.

— А! серйозно, сер?— промовив містер Веллер.— Дуже добре, сер. Так і я ж серйозний.

Сказавши це, містер Веллер дуже спритно надів собі на голову капелюх і несподівано покинув кімнату.

— Сем і— гукав на нього містер Піквік.— Сем! Ідіть но сюди!

Та в коридорі перестали вже лунати його кроки. Сем Веллер пішов.

Розділ XXXII, де оповідається, як містер Семюел Веллер потрапив у скруту.

Розділ XXXII,

де оповідається, як містер Семюел Веллер потрапив у скруту.

На Португальській вулиці, у високій, погано освітлюваній і ще гірше провітрюваній кімнаті, майже цілий рік засідають, залежно від кількості справ, один, два, три, а то й чотири джентльмени в париках і перед конторками, подібними до тих, якими звичайно користуються в англійських судах. Праворуч від них — місця для адвокатів, ліворуч за загорожею сидять невиплатні боржники, а прямо перед ними — амфітеатр якихсь особливо брудних облич. Джентльмени в париках — комісари суду для невиплатних винуватців. Приміщення, де вони сидять,— самий суд.

Та найцікавіше тут — аторнеї, які сидять за довгим ненакритим столом трохи нижче комісарів. Найвидатнішою професіональною ознакою цих джентльменів є синя торба і хлопець. В цих аторнеїв немає спеціальних контор. Вони провадять свої справи по трактирних залах і в дворах тюрем, де збираються цілим гуртом і перехоплюють один у одного клієнтів, як візники їздців.

Містер Соломон Пел, один з членів цієї вченої корпорації, був ситий, брезклий, блідий чоловік у сюртуці, що одної хвилини здавався зеленим, а другої — брунатним, з бархатним коміром такого ж хамелеонового кольору. Лоб у нього був низький, обличчя — широке, голова — велика, а ніс — скривлений на один бік, немов природа, обурена поміченими нею природженими особливостями його вдачі, з пересердя вщипнула його за ніс, назавжди лишивши слід від того щипка.