Після такого попередження превелебний містер Стігінс, в явному замішанні, підняв з підлоги свій капелюх та зонтик і запропонував від’їздити негайно; з цим погодилася й місис Веллер. Сем провів їх до дверей вартівні й попрощався як годиться.

— Адью, Семі, — сказав старий джентльмен.

— Що воно за «адью»? — спитав Сем.

— Ну, тоді до побачення.

— Що там ти все вигадуєш! — відповів Сем.— До побачення.

— Семі, — шепнув містер Веллер, обережно озираючись кругом, — привітай від мене хазяїна й перекажи йому, щоб звернувся до мене, коли передумає в тій справі. Ми з столяром знайшли знаменитий план визволити його звідси. Піано, Семі... піано,— додав містер Веллер, вдаривши сина долонею в груди й одступивши від нього на крок.

— Що ти хочеш сказати? — не зрозумів Сем.

— Піано форте, Семі, — пояснив містер Веллер тихо й ще таємничішим голосом. — Він може орендувати його... але воно не буде грати, Семі.

— А що за користь з нього? — спитав Сем.

— Він пошле до мого друга столяра, щоб той забрав його назад, Семі,— відповів містер Веллер. — Тямиш тепер?

— Ні, — одмовив Сем.

— У ньому нема механізму,— прошептав батько.— Він легко вміститься там з капелюхом і з черевиками, а дихатиме через ніжки, які будуть порожні. Заготує собі квитка до Америки. А американський уряд ніколи не видасть його, як дізнається, що в нього є гроші, Семі. І хай твій хазяїн лишається там доки помре місис Бардл або повісять панів Додсона з Фогом, що, по-моєму, Семі, станеться раніше. А тоді нехай повертається та напише книгу про американців. Вона поверне йому всі його витрати і навіть з лишком, якщо він їх добре вишпетить.

План цієї змови містер Веллер виклав хапаючись і пошепки, а тоді, щоб не зменшити разючого враження дальшою розмовою, уклонився і зник.

Сем ледве встиг прибрати звичайного свого вигляду, вельми стурбованого секретним оповіщенням з боку його шановного родича, як до нього підійшов містер Піквік.

— Сем! — сказав цей джентльмен.

— Сер? — озвався містер Веллер.

— Я оце збираюся в прохідку по тюрмі й хотів би, щоб ви були зі мною. А ось назустріч нам іде наш знайомий, Сем,— усміхнувся містер Піквік.

— Який, сер? — спитав містер Веллер. — Розпатланий джентльмен чи той — у самих панчохах.

— Ні те, ні це, — одповів містер Піквік.— Він ваш давній приятель, Сем.

— Мій приятель? — здивувався містер Веллер.