Розмовляючи так, вони дійшли до дверей буфету, куди Сем, спинившись на хвилину, щоб глянути через плече й лукаво підморгнути своєму шановному родителеві, ступив перший.

— Мачухо, — промовив Сем, чемно привітавши цю даму,— дуже вдячний вам за ваш візит. Як ся маєте пастирю?

— О, Семюел! — зойкнула місис Веллер.— Жах який!

— Нічого подібного, мам[41],— заперечив Сем.— Хіба ж жах, пастирю?

Містер Стігінс підняв руки вгору, пустив очі під лоба так, що можна було бачити самі білки — а вірніше: жовтки — їх, але не відповів ні слова.

— Хіба в цього джентльмена болить щось? — спитав Сем, поглядом питаючи пояснення в своєї мачухи.

— Йому — добросердому — болить бачити вас тут, Семюел, — відповіла місис Веллер.

— Та невже? — здивувався Сем. — А я з його манер подумав був, що він забув підперчити останній огірок, який їв. Сідайте, сер. Ми не беремо зайвої платні за це, як казав один король, збираючись вичитати своїм міністрам.

— Молодий чоловіче, — урочисто промовив містер Стігінс, — боюсь, що ув’язнення не пом’якшило вашої вдачі.

— Перепрошую, сер, — відповів Сем. — Що це ви ласкаво зволили зауважити?

— Боюся, молодий чоловіче, що ця кара не пом’якшила вашої натури, — голосно повторив містер Стігінс.

— Сер, ви дуже люб’язні, кажучи таке, — відповів Сем, — але, боюсь, що натура в мене зовсім не м’яка, сер. Дуже вдячний вам за добру про мене думку, сер.

Тут якийсь звук, непристойно близький до сміху, розлігся в кріслі, де сидів старший містер Веллер, після чого місис Веллер, нашвидку зваживши всі обставини, визнала за свій конечний обов’язок виявити ознаки істеричного настрою.

— Веллер! — крикнула місис Веллер. — Веллер, зараз же іди мені сюди!

— Дуже вдячний тобі, моя люба, — відповів містер Веллер, — але мені дуже зручно й там, де я тепер сиджу.

Тут місис Веллер вибухнула плачем.

— Що скоїлося, мам?— спитав Сем.

— О, Семюел,— бідкалася місис Веллер, — ваш батько занапащає себе. Невже ніщо не піде йому на користь!

— Чуєш ти?— спитав Сем. — Пані хочуть знати, чи не може що бути тобі корисним?

— Надзвичайно вдячний місис Веллер за її чемне запитання, Семі, — відповів старий джентльмен.— Гадаю, люлька була б вельми корисна для мене. Чи не можна порозкошувати однією, Семі?