Все інше, що промовив би нещасний, було б краще, ніж ці слова. Звичайно ж, місис Бардл зайшлася плачем і попросила зараз же вивести її зза столу, після чого люблячий син почав і собі ридати якнайревніше.

— Чи повірить хто, мадам,— раптом повернулася до жилиці з першого поверху місис Редл,— що жінка може побратися з таким нелюдським створінням, яке цілий день зачіпає найкращі ваші почуття, мадам?

— Люба моя,— запротестував містер Редл,— я ж не хотів сказати нічого такого.

— Не хотів сказати! — з надзвичайним презирством і зневагою повторила місис Редл.— Забирайся звідси! Не можу я бачити тебе, тварюко!

— Тобі не слід хвилюватися, Мері Енн, — втрутилася місис Клапінс. — Справді, ти мусиш подбати за себе, чого ти ніколи не робиш. Ну, забирайтесь же, Редл! Ви ж тільки дратуєте її.

— Ви, дійсно, могли б пити ваш чай окремо, сер,— сказала місис Роджерс.

Місис Сендерс, яка своїм звичаєм була дуже заклопотана бутербродами, приєдналась до цієї думки, і містер Редл спокійно ретирувався.

Після того добродія Бардла, хоч він і був трохи великуватий для таких обіймів, урочисто посадили на коліна матері, при чому його черевики опинились на чайному підносі, вчинивши деяке безладдя серед чашок і блюдець. Напади млості, такі заразливі для дам тривають не довго, і місис Бардл, після того, як її син був обцілований кругом і поплакав трохи, прийшла до пам’яті, спустила його з рук, здивувалась, що була така дурна, і налила собі ще чаю.

Саме тоді задеренчали, наближаючись, колеса, і дами, підвівши голови, побачили, як біля хвіртки садка спинилась наймана карета.

— Ще відвідувачі, — сказала місис Сендерс.

— Якийсь джентльмен,— додала місис Редл.

— Та це ж містер Джексон, молодий чоловік з контори Додсона й Фога! — скрикнула місис Бардл.— Боже милий! Невже ж містер Піквік погодився сплатити мені відшкодування?

— Або пропонує побратися з вами, — висловила здогад місис Клапінс.

— Ну, чого він там марудиться? — нетерпеливилася місис Редл. — Чому не поспішає?

Тим часом містер Джексон, обмінявшися кількома фразами з своїм супутником — обшарпаним чоловіком у чорних штанах і з товстим ясеновим ціпком у руках — простував до того місця, де снідали дами.

— В чім справа? Трапилося щось важливе, містер Джексон? — нервувалася місис Бардл.

— Нічого особливого, мадам, — заспокоїв її містер Джексон. — Добридень, леді. Як ся маєте? Прошу вибачити, що непрошений вдираюся до вашого товариства, але закон, леді... закон. — Перепросивши, містер Джексон чемно вклонився й поправив своє волосся, що раз-у-раз вилізало спід його капелюха. Місис Редл пошепки зауважила, що він дуже чепурний молодий чоловік.