— Дуже шкодую, що не могла сплатити його, — відповіла місис Бардл, — але коли ви, юристи, беретесь до якоїсь справи на свій страх, вам треба зважувати й можливість невдачі.

— Ви, здається, після суду видали їм вексель на суму гонорару? Так мені переказували, принаймні.

— Так, але то ж була тільки формальність.

— Безперечно, — холодно погодився Джексон,— Сама формальність. Тільки.

Незабаром заснула й місис Бардл і прокинулась лише тоді, коли карета спинилася.

— Невже це вже Фірменс-каурт? — спитала леді.

— Ми їдемо не так далеко, — відповів Джексон.— Виходьте, будьте ласкаві.

Місис Бардл, ще не зовсім отямившись, скорилася. То була якась дивна будівля. Товстий мур з гратами посередині. Скрізь горіли газові лампи.

— Ну, леді! — гукнув чоловік з ясеновим ціпком, зазирнувши в карету й добре таки струсонувши місис Сендерс, — вилазьте! — Збудивши приятельку, місис Сендерс разом із нею висіла з карети. Місис Барді під руку з Джексоном увійшла вже під портик, тягнучи за собою Томі. Дами рушили слідом за нею.

Кімната, куди вони вступили, мала вигляд ще старовинніший, ніж портик. І стільки людей навколо!

І всі так цікаво дивляться на них!

— Що це за будинок? — почала вже хвилюватися місис Бардл.

— Одна з наших контор, — відповів Джексон, пропихаючи її в двері й оглядаючись назад. — Увага, Ісак!

— Будьте певні,— заспокоїв чоловік з ясеновим ціпком. Важкі двері зачинилися, і вони зійшли вниз короткими сходами.

— Нарешті добулися. Цілі й ув’язнені, місис Бардл, — задоволено вигукнув Джексон, роздивляючись навкруги.

— Що ви хочете сказати? — спитала місис Бардл, і серце її заколотилося швидше.

— Це саме, — одказав Джексон, відводячи її трохи вбік. — Не лякайтесь, місис Бардл. Не було ще людини делікатнішої за Додсона й людянішої, ніж Фог. То ж їхній службовий обов’язок посадити вас у тюрму за несплату гонорару. Але вони не хотіли завдавати вам зайвих хвилювань. Хіба вам неприємно буде згадувати про їхню дбайливість. Це Флітська тюрма, мадам. Надобраніч, місис Бардл. Надобраніч, Томі.

І в той час, як Джексон і чоловік з ясеновим ціпком квапилися відійти, інший чоловік з ключем у руці повів перелякану жінку на другий поверх. Раптом місис Бардл зойкнула. Томі заверещав, місис Клапінс прикипіла на місці, місис Сендерс скрикнула «уф!» і не спромоглася більше вимовити ані слова. Вони побачили містера Піквіка, що відбував свою нічну прогулянку, а поруч із ним ішов Сем. Вглядівши місис Бардл, містер Веллер глузливо вклонився їй, а його пан обурено повернув назад.

— Не кепкуйте з неї, — сказав Семові вартовий.— Її тільки но привезли сюди.