— Ні, сер. Це — посланець від містера Піквіка.

— Від містера Піквіка? — маленький чоловічок живо повернувся до Джоба.— Що з ним трапилося?

— Додсон і Фог посадили в тюрму місис Бардл за несплату гонорару, сер,— відповів Джоб.

— Не може бути! — містер Перкер сунув руки в кишені й прихилився до буфету.

— А втім, це так,— ствердив Джоб.— Вона, здається, видала їм вексель на цю суму зараз же, як скінчився суд.

— Свідчуся небом,— скрикнув Перкер, вийнявши руки з кишень і енергійно постукуючи суглобами правої руки по долоні лівої,— це найхитріші пройди, з якими мені будьколи випадало працювати!

— Спритніших ділків я ніколи не бачив, сер,— зауважив Лаутен.

— Спритніших? — підхопив Перкер. — Верткі такі, що їх і впіймати не можна.

— І справді, не впіймаєш, сер,— підтримав його Лаутен. На кілька секунд і патрон і клерк заглибились у міркування з таким виразом на обличчях, ніби тут ішлося про найдотепніший і найкорисніший винахід людського генія. Коли вони отямилися від захвату, Джоб Тротер переказав решту доручення. Перкер задумливо похитав головою й витяг свого годинника.

— О десятій рівно я буду там,— сказав маленький чоловічок.— Сем цілком правий. Так йому й перекажіть.

Наступного ранку, точно в призначену годину, добродушний маленький аторней постукав у двері кімнати містера Піквіка, які, з великою поквапливістю, відчинив йому Сем Веллер.

— Містер Перкер, сер,— доповів Сем містерові Піквіку, що сидів біля вікна в замисленій позі.— Дуже радий, що ви випадково завітали до нас, сер. Мені здається, хазяїн хотів перекинутися з вами парою слів.

Обмінявшись з Семом промовистими поглядами, Перкер дав йому наздогад, що не зрадить його і удасть, ніби прийшов сюди з власної ініціативи, а потім прикликав його до себе й сказав щось пошепки.

— Та не може бути, сер! — аж відкинувся назад вражений Сем.

Перкер кивнув головою й усміхнувся.

Містер Семюел Веллер зиркнув на маленького аторнея, потім на містера Піквіка, потім на стелю, потім знову на Перкера, потім зайшовся голосним реготом і, нарешті, схопивши з підлоги свій капелюх, зник з кімнати.

— Що все це значить? — спитав до краю здивований містер Піквік.— Що призвело Сема до такого стану?

— Нічого, нічого,— заспокоїв його Перкер.— Присувайте свого стільця ближче до стола, дорогий сер. Мені треба сказати вам багато чого.

— Що це за папери? — спитав містер Піквік, показуючи на невеличку пачку документів, покладену на стіл Перкером.

— Документи в справі «Бардл проти Піквіка»,— відповів аторней, розв’язуючи пачку.