Через п’ять хвилин містер Вінкл пішов шукати містера Піквіка, і коли, повернувшись з ним, відрекомендував його своєму батькові, обидва джентльмени хвилин з п’ять тиснули один одному руки.

— Велике спасибі вам, містер Піквік, за мого сина,— сердечним тоном промовив старий містер Вінкл. — Я людина нервова і, коли бачив вас востаннє, був у дуже кепському настрої: так роздратувала мене несподівана звістка про одруження мого Ната. Тепер я бачив її на власні очі і цілком задоволений. Чи мушу я перепрошувати вас ще, містер Піквік?

— Аж ніяк, — відповів містер Піквік. — Ви дали мені те, чого єдино бракувало для повноти мого щастя.

Розділ XLIII Піквікський Клуб остаточно скасовано, і все закінчується загальним задоволенням.

Розділ XLIII

Піквікський Клуб остаточно скасовано, і все закінчується загальним задоволенням.

По приїзді містера Вінкла з Бірмінгема минув тиждень. Містер Піквік і Сем Веллер зникали з дому на ділі дні, поверталися перед самим обідом і мали надзвичайно таємничий вигляд, що зовсім не пасував до їхньої щирої вдачі. Було ясно — настигали якісь важливі події. Залежно від свого темпераменту кожен висловлював окрему думку. Дехто (і містер Тапмен у тому числі) гадав, що містер Піквік має шлюбні наміри; але такий здогад викликав рішучі заперечення з боку дам. Інші схильні були припустити, що вчений муж збирається в якусь далеку подорож і провадить потрібні для неї готування. Але й цю думку знов таки категорично відкидав Сем Веллер. Допитаний Мері, він запевнив, що ні за які подорожі тепер не може бути й мови. Невсипущі шестиденні здогадування вкрай виснажили мозки всього товариства, і однодушно вирішено було зажадати пояснень від містера Піквіка.

З цією метою містер Вордл запросив своїх друзів на обід до себе, в готель «Аделфі». Коли чарки двічі обійшли круг стола, господар узявся до справи.

— Нам усім цікаво знати,— сказав старий джентльмен,— чим ми образили вас, містер Піквік. Ви останні дні цураєтесь нас і увесь час присвячуєте прогулянкам на самоті.

— Вам це інтересно? — промовив містер Піквік.— Дивно, що якраз сьогодні я й сам хотів розказати вам усе. Якщо ви дасте ще склянку вина, я задовольню вашу цікавість.

Кухоль неймовірно швидко перебіг з рук до рук, і містер Піквік, приязно всміхнувшись, глянув на своїх друзів і почав так:

— Зміни, які оце відбулися серед нас,— я маю на увазі недавнє одруження і передбачуване весілля,— примушують і мене замислитись над моїм майбутнім. Я вирішив оселитися десь у спокійній околиці Лондона, нагледів будиночок собі до смаку, купив і опорядив його. Тепер він зовсім готовий, і я хотів би переїхати туди зараз же, щоб багато щасливих років прожити там в оточенні моїх друзів і, оплакуваний ними, зійти в могилу.