— Настільки не вбачаю і вважаю їх за такі природні, що ладен навіть підтримати ваші прагнення в цьому напрямку й допомогти вам у разі потреби. З приводу цього ми саме й розмовляли з вашим батьком. Погодившися з ним...

— І встановивши, що леді не вдова, — вкинув слово містер Веллер.

— І взявши на увагу, що леді не вдова, — усміхнувся містер Піквік, — я дійшов такого висновку, Сем. Я хочу звільнити вас від ваших теперішніх обов’язків, а на вдячність за вашу відданість допомогти вам одружитися з цією дівчиною і створити собі незалежне життя. Я пишатимусь тим, — тут тремтячий від хвилювання голос містера Піквіка набув своєї звичайної сили й звучності, — я пишатимусь і буду щасливий дбати про ваш добробут і в дальшому.

Впала коротка мовчанка, а потім Сем трохи приглушеним, а проте рішучим голосом сказав:

— Дуже вдячний за вашу добрість, сер, але цього бути не може.

— Не може бути?.. — вкрай здивований скрикнув містер Піквік.

— Семі, — поважно промовив містер Веллер.

— Я кажу, що цього не може бути, — на тон вище повторив Сем — Як ви житимете без мене, сер?

— Недавні зміни в родинному становищі моїх друзів, безперечно, відіб’ються й на моєму житті, дорогий мій друже,— сказав містер Піквік. — До того ж я стаю старий і потребую спокою та відпочинку. Мандрування мої скінчилися, Сем.

— Як можете ви знати це, сер? — відповів Сем.— Подумайте тільки. Уявіть собі, що ви роздумались — а це зовсім не неймовірно, бо душа у вас ще як у двадцятип’ятирічного, — що ж з вами станеться без мене? Ні, це неможливо, сер; неможливо.

— Дуже добре, Семі; в цьому багато правди, — похвально сказав містер Веллер.

— Я говорю, добре обміркувавши все, Сем, і певний, що додержу слова, — похитав головою містер Піквік.— Нові місцевості не існують для мене. Мандрування мої скінчилися.

— Гаразд, — сказав Сем. — Тоді ж ви більше ніж будьколи потребуватимете, щоб коло вас був хтось, хто розуміє вас; хто доглядав би та пильнував вас. Якщо вам потрібний інший — більш вигладжений — слуга... — ну, що ж? — шукайте і беріть його. Але чи за плату чи безплатно, з договору чи без договору, з харчем вашим чи з своїм, з відпусткою чи без відпустки — Сем Веллер, якого ви взяли з старого готелю з Боро, лишиться біля вас і нікуди від вас не піде. І що б там страшного хто не казав, я не відмовлюся від своїх слів.

Наприкінці цієї заяви, виголошеної Семом з великим піднесенням, Веллер-старший підвівся з свого стільця і, забувши про місце та звичайність, почав вимахувати капелюхом і тричі вигукнув «ура!».

— Друже мій, — промовив містер Піквік, коли містер Веллер, дещо засоромившись свого пориву, знову сів,— ви мусите подумати й про дівчину.