Тут містер Піквік зробив паузу, і тихий шепіт пронісся над столом.

— Будинок, що я купив, — продовжував містер Піквік,— у Далвічі. При ньому сад, а місцевість — одна з наймальовничіших серед лондонських околиць. Опорядив я його як міг добре; може, навіть елегантно. Про це ви незабаром судитимете самі. Сема я беру з собою. Найняв я з рекомендації Перкера кастеляншу — стару, поважну жінку, і стільки слуг, скільки вважав за потрібне. Я пропоную освятити свій будинок однією церемонією, в якій я й сам беру участь. Я хотів би, щоб весілля доньки мого друга Вордла, коли він не заперечуватиме, відбулося в мене. Щастя молоді, — пояснив трохи зворушений містер Піквік, — завжди було для мене найпершою втіхою. Мені стане тепліше на душі, коли я, під дахом мого власного будинку, буду свідком щастя найдорожчих моєму серцеві друзів.

Містер Піквік спинився знову. Емілія й Арабелла голосно хлипали.

— Про свої плани, — закінчив містер Піквік,— я повідомив Піквікський Клуб і на письмі, і усно. Під час моєї довгої відсутності там точилися постійні сварки, і мій вихід з числа його членів та ще деякі обставини викликали його остаточний розклад. Піквікський Клуб не існує більше. Я ніколи не буду шкодувати, — тихим голосом додав містер Піквік, — ніколи не буду шкодувати, що більшу частину двох останніх років мого життя присвятив вивченню різноманітних особливостей природи людської, нехай моя робота й здаватиметься декому нікчемною. Майже все своє життя перед тим я витратив, щоб здобути собі кошти, але життьові сцени, свідком яких я був тепер і про які перше не мав жодного уявлення, поширили мій кругозір і загострили мій розум. Мабуть, я зробив мало доброго, але, сподіваюся, чинив і мало поганого. В кожному разі, для мене самого, на схилі моїх днів, мої пригоди стануть за джерело приємних і втішних спогадів. Нехай благословить бог вас усіх!

Містер Піквік тремтячими руками наповнив свою склянку, і з очей його покотились сльози, коли товариство, як один, підвелося з стільців і від щирого серця випило за його здоров’я.

Попередні готування до весілля містера Снодграса були недовгі. Він не мав ні батька, ні матері, з дитинства жив під опікою містера Піквіка, і цей джентльмен був досконало обізнаний з його прибутками. Відомості про них цілком задовольнили Вордла — як, проте, задовольнили б його й усякі інші відомості, бо старий джентльмен був сповнений веселістю й ласкавістю — і, коли він приділив Емілії гарненьку таки пайку, вони умовились, що весілля має відбутись через чотири дні. Несподіване повідомлення про нього мало не звело з розуму трьох швачок та одного кравця.