— Стривай. — Кетрін підійшла до гілки горобини й відламала від неї тоненький прутик. — Візьми оце. Мусиш мати шматочок цього дерева як талісман, — сказала Кетрін і поклала прутик мені на долоню.

На вулиці на нас чекав не лише П’єр. Разом із ним були Гелоуглас та Хенкок. Вони швиденько посадовили мене у човен, який чекав на початку Гарлік Хілл. Коли ми повернулися до «Оленя й Корони», Метью усіх відпустив, і ми лишилися з ним удвох у благословенній тиші нашої спальні.

— Я не хочу знати, що сталося, — хрипко мовив Метью, зачиняючи за собою двері. — Мені лише треба знати, що у тебе дійсно все гаразд.

— У мене дійсно все гаразд. — Я повернулася до нього спиною, щоб він послабив зав’язки мого корсажа.

— Ти чогось боїшся. Я це нюхом чую, — сказав Метью і рвучко повернув мене обличчям до себе.

— Я боюся того, що можу про себе дізнатися, — відповіла я, глянувши йому у вічі.

— Ти дізнаєшся правду про себе. — Метью сказав це так впевнено, так невимушено… Але він нічого не знав про дракона й про горобину, і про те, що вони означали для відьми-ткалі. Метью не знав також, що моє життя належало богині, що це було результатом угоди, яку я уклала, щоб врятувати його від смерті.

— А що, як я стану іншою, і тобі це не сподобається?

— Навряд чи, — запевнив він, пригортаючи мене до себе.

— Навіть якщо виявиться, що в моїй крові тече сила, здатна впливати на життя та смерть?

Метью відсахнувся і ошелешено поглянув на мене.

— Те, що я врятувала тебе в Медісоні, не було випадковістю, Метью. Я також вдихнула життя в черевики Мері й висмоктала його з дуба біля Сариного будинку в сучасності та з плодів айви, коли ми вже прибули в шістнадцяте сторіччя.

— Влада над життям та смертю — це величезна відповідальність, — сказав Метью, серйозно поглянувши на мене своїми сіро-зеленими очима. — Але я все одно кохатиму тебе, незважаючи ні на що. Ти забула, що я також маю владу над життям та смертю. Що ти сказала мені, коли я пішов на полювання в Оксфорді? Ти сказала, що між нами немає істотної різниці. «Час від часу я їм куріпок. Час від часу ти харчуєшся оленями».

— Ми є значно більше схожими один на одного, аніж здавалося кожному з нас, — повів далі Метью. — Але якщо ти можеш бути про мене гарної думки, знаючи про мої колишні витівки, то мусиш і мені дозволити бути про тебе гарної думки.

Раптом мені захотілося поділитися своїми секретами.

— Там був вогнедишний дракон та дерево, яке…

— Єдине, що важить для мене, це те, що ти повернулася додому цілою й неушкодженою, — сказав Метью, перериваючи мене поцілунком.