— Ну чому, вмію, не так елегантно, як ти, але якось їжджу.

— Не любиш?

— Люблю.

— Чому тоді не купиш?

— Як тобі сказати… Маю можливість — ось як ти — брати в тимчасове користування. То навіщо мені купувати?

— І яку ж ти брав востаннє?

— «Сімку».

— Хіба це машина?

— Усе відносно. — Віктор знизав плечима. — Є ще «Запорожець», ти забула?

Вона розсміялася:

— А мені ця подобається. Вона таке виробляє — тільки торкни…

Машин на дорозі траплялося небагато і, несподівано натиснувши на газ, вона зробила різкий поворот. Машину занесло, але Ольга обертом керма вирівняла її і знову витиснула газ.

— Дорога погана, — нагадав Віктор. — Обережно. Давай зупинимося й десь посидимо.

Це була вулиця, по обидва боки якої мало не під кожним будинком світилася вивіска бару, кафе чи нічного клубу.

— Тут погано, — сказала вона, кивнувши головою у їх бік, — під'їдемо ще трохи. Мені, чесно кажучи, просто хочеться проїхатися. Коли ще трапиться така нагода? Проїдемо один кружечок. Вечірній Київ подивишся. А потім… Я знаю одне гарне місце. Буде тобі твій коньяк. А мені… Купиш мені морозива з чорносливом і горіхами?

— Куплю, — посміхнувся він. — Скільки порцій? Обережно!!!

Вони вирулювали на вулицю, якою мчав здоровезний чорний джип. А машина на слизькій дорозі перестала слухатися. Можна було вважати, що гальм немає. Авто почало розвертати. Джип зробив спробу ухилитися, але не надто успішну — удар у заднє крило «Октавії» розвернув їх, і машина, перекрутившись, угатилася протилежним боком у металевий відбійник. Десь між двома ударами пролунав Олин скрик. Джип, незважаючи на стійкість на дорозі, також добряче занесло і вдарило заднім крилом відразу об дві припарковані трохи далі машини. Так він і застиг кроків за тридцять попереду.

Ольга якось так схлипнула й затулила обличчя руками. Дверцята чорного гіганта відчинилися з обох боків, і звідти неквапно почали вибиратися люди, також спантеличені несподіваним зіткненням. Це, звісно, був не «Мадяр», але наслідки зустрічі з ним претендували на серйозність. Двоє чолов'яг із джипа вже прямували до «Октавії». Визирнувши на мить з-під власних долонь, дівчина тихо промовила:

— О, Боже… кінець…

— Перелазь, — коротко кинув їй Віктор, схопивши її під пахви і смикнувши собі на коліна.