— Я вагітна.

Він зупинився. Розщепив верхній ґудзик сорочки, зняв черевики, шкарпетки, відчув холод плитки під ногами…

(ВАГІТНА)

обернувся, підійшов до столу, сів, взяв ніж у руки…

(ЗНОВУ)

практично відновив звичний ритм дихання і серцебиття…

(ГОСПОДИ)

…відсунув ніж подалі, потім подумав і накрив його серветкою.

— Я знала, що так буде… я чітко пила всі таблетки, але… є певний процент… Я тобі не хотіла казати… хотіла одразу в лікарню їхати… це ж дуже швидко робиться… але… не змогла… А раптом?.. Раптом саме ця дитина?.. Якщо вона виявиться нормальною, звичайною нормальною здоровою дитиною… А я її вб’ю?

— Ніхто нікого не вб’є, — Сергій Романович накрив ніж ще однією серветкою.

— А якщо все повториться! Я не переживу цього! Я краще зараз з усім покінчу!

Його дружина ридала у нього на очах, а він не міг навіть поворухнутись. Не міг її втішити. Не міг вирішити цієї проблеми, навіть будучи директором трьох таких центрів.

Це міг вирішити лише Той, Хто міг вирішити все. Якщо б захотів.

— Знаєш що, Іринко?

Він так давно не називав її пестливими іменами, що вона аж плакати перестала від здивування.

— Давай почнемо все спочатку. Тобто домовимось, що ми починаємо все спочатку. Ти вийдеш за мене заміж?

— Я? Ти маєш на увазі, навіть знаючи, що нас чекає? — вона знову поправила бретельку, волосся і медальйон. — Так. Звісно. А ти, ти одружишся зі мною? Навіть знаючи, що я народжу тобі таких дітей?

— Навіть знаючи.

— Правда?

— І нічого крім правди.