C’est ма vie
C’est ма vie
Після тридцяти я навчилася декільком речам. По-перше, відкрила для себе справжній смак шоколаду; по-друге, навчилася пити тільки добре вино; по-третє, із подивом зауважила, що на світі існують ще й інші чоловіки, окрім мого. А по-четверте, зрозуміла, що не та жінка красуня, у якої привабливі риси обличчя, а та, яка почувається нею. І здатна переконати у своїй красі усіх оточуючих. Ще у цей перелік могли потрапити діаманти, машини і діти, але, мабуть, найголовніше, що я зрозуміла: бути просто жінкою — так круто! І я вдячна за це своїй долі.
Раніше мені постійно здавалося, що я ніколи не подорослішаю. Це у шістнадцять двадцятип’ятирічні видаються старими, а тридцятирічні взагалі старперами! А насправді і в двадцять, і у тридцять ти все ще чекаєш чиєїсь підказки. Тобі здається, що існує якийсь універсальний вказівник у житті, щось на кшталт американського хайвею. І тільки тоді, коли я оцінила правило «накоїв — відповідай», зрозуміла, що вже виросла з дитячих підколінок.
— Алло? — відповідаю на раптовий дзвінок.
— Ця гадина мені уже всі нерви витріпала! — замість привітання вигукує Роксолана.
— Хто? Та що сталося? — намагаюся врубатися.
У трубці схлипування і шморгання носом.
— Приїжджай на другу в «Арагві», за податковою, — пропоную, бо зараз годі поговорити.
— Ага, — ледь вичавила.
Рокса — одна з моїх товаришок. Хороша і талановита кобіта. Але з особистим щастям у неї якось не клеїться. І хоча я у такі ідіотизми, як вроки, не вірю, та надивившись по ТБ «Битв чорнокнижників», «Таємних символів» та іншої мракобісної чухні, мимоволі починаєш замислюватися. Напевно, тим телеканалам самим щось пороблено, бо усі мусують одну й ту саму тему. Спитайте будь-кого на вулиці: «Яку дату ви вважаєте найважливішою?» І отримаєте відповідь: «2012 рік». Не через чемпіонат світу з футболу, а через кінець календаря майя! Повний регрес.
Жити треба сьогодні. І я живу: виховую сина, піклуюся про свого чоловіка — це з моїх, так би мовити, обов’язків, а також відвідую різноманітні виставки, презентації і концерти, тренажерний зал, басейн і найпрестижніший у нашому місті салон краси «Венеціано». Саме туди я і прямую, цокотячи новими чобітками від Молінарі.
Здалеку помічаю: перед входом до салону якісь розбірки. Висока худенька фарбована білявка раз у раз гатить торбою по голомозій голові кругленького мужчини, викрикуючи: «Сволота! Бабій підстаркуватий!». Той хапає її за руку і намагається затягнути у потрощений Мерседес GL.