Напевно, почула, проходячи повз кабінет. Косметолог повертається у пригніченому настрої і компостує мені мозок маразмами про свої креми. Про Борьку з Юлькою вже ані слова. Але ж я і так у курсі їх історії.

Боря Ростиславович — особливий поціновувач жіночих принад, причому без зайвої перебірливості. Про це знали усі, у тому числі його перша дружина. Виглядає, що друга сім’я була необдуманим рішенням, про яке Боря (сто процентів!) жалкував. Адже та, заради якої він це утнув, нічого особливого собою не являла і зовні нічим не вирізнялася серед інших тодішніх його пасій. Красива молоденька лялечка з не надто обтяженим інтелектом обличчям. Для усіх очевидно, що вона йшла на бій лише за солідні «маєтки» Борі. І хитромудро розставивши свої тенета та вчасно завагітнівши, пробила коханця на жалість. У результаті отримала свій бойовий трофей, закріпивши право на нього народженням синочка, а за доволі короткий термін — і донечки.

Чи думала вона, що у зв’язку з цим Боря Ростиславович покине свої звички? Змінить пружні дівочі груди на безсонні ночі з дитячими памперсами і пляшечками з сумішшю? Не знаю, навряд чи… Але однаково гірко дізнатися, що ти не єдина, навіть тоді, коли знаєш, що ти не перша. Мабуть, саме у таку мить починаєш розуміти, що, вірогідно, ти і не остання.

Через годину Алінка зняла жувально-кремового кольору млинець з мого обличчя, констатувавши:

— Досконало!

Салон з псевдоіталійською назвою «Венеціано» — не просто заклад, де чоловіків і жінок намагаються переконати, ніби вони тут перетворюються на супермоделей. Це місце, де акумулюються останні новини і чутки. Тут тусується увесь істеблішмент по-українськи, так би мовити, вершки нашого суспільства: колишні, «відвисівші» своє валютчики, рекетири, фарцовщики, тепер, пардон, бізнесмени, депутати, навіть продюсери…

Відтам до стоянки п’ять хвилин ходу. Можна було б, звичайно, і під дверима машину залишити, але у центрі тепер такий скажений рух, що ризик бути коцнутим чи навіть просто подряпаним занадто високий. Краще я вже потруджу трохи свої ніженьки.

А на паркінгу знову заставили мою машину. «А чорти б узяли того дядю Мішу з його йолопами! — подумки вилаялась я. — Мене Дарина запиляє за запізнення!» Сідаю за кермо і сигналю стоянщику з усієї дурі. Тут же зі сторожки вибігають двоє хлопців і, як по команді, відганяють свої автівки. Мені це подобається! Після розмови мого чоловіка з ким треба я тут зайвий раз навіть очима не веду Лише сигналю. Респект!

— Алло, Дарунь, ти вже на місці? — телефоную подрузі на мобільник. — Я вже під’їжджаю. Ну, двадцять хвилин, це не так уже й довго.