Тимур Литовченко, Олена Литовченко Книга Застою. 1965-1976

Тимур Литовченко, Олена Литовченко

Книга Застою. 1965-1976

© Т. і О. Литовченки, 2019

© М. С. Мендор, художнє оформлення, 2019

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2018

Передмова

Передмова

Сукхаваті[1]. Поза простором і часом

Сукхаваті[1]. Поза простором і часом

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Щойно будда Амітабха[2] вимовив і якомога довше «розкатав» священну мантру, як все довкілля засяяло міріадами діамантових вогників. До чого ж це прекрасно!.. Втім, ніяка краса давно вже не зачіпала, не зв’язувала і не прив’язувала до себе його особистісної суті. Отож тепер будда Амітабха абсолютно безкорисливо й відсторонено старався для інших – для тих, хто завдяки палким молитвам перероджувався на Полі, Сповненому Щастя, й тепер блаженствував тут.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Кожна клітиночка червоного тіла[3] будди вібрувала, розповсюджуючи довкола благодатні хвилі. Від цього ставали ще благодатнішими родючий ґрунт, жива вода й запашне повітря, а будівлі з золота, срібла, коралів і коштовних каменів – ще прекраснішими. Слідом за Амітабхою і всі тутешні жителі – бодхісатви найвищого рівня підхопили дружно:

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Якщо досі Поле, Сповнене Щастя, сяяло окремими діамантовими вогниками, то тепер воно аж вибухнуло живильними потоками світла, немов гігантські ґрона розкішного феєрверка. І от дивина: хоч яким сліпучим було це світло, проте очей воно зовсім не різало.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Такою була прадавня мрія Амітабхи – створити райську місцинку для того, щоб насолоджувалися тут просвітлені душі. Незліченний час минув, доки він еволюціонував і з простої душі перетворився спочатку на бодхісатву Дхармакару, а вже згодом і на будду Амітабху. Й тільки тоді спромігся практично реалізувати цю прадавню мрію в тонкому духовному світі.