– Як же можна вести серйозні справи за подібних умов?!

– З усією належною серйозністю, Арміно Янівно. Добре обдумуючи те, про що збираєтесь говорити.

На це віце-прем’єрка не відповіла нічого, вона лише мовчки присіла на запропонований стілець і так само мовчки перевела погляд на Медвідя.

– Одне можу гарантувати: доки ви будете поводитися виважено й розумно, про зміст нашої сьогоднішньої бесіди не дізнається ніхто з тих, кому знати це не потрібно за службовим становищем.

– А ви?..

– А що я?..

– Ви теж вивіряєте кожен крок?

– Аякже, звісно, вивіряю. В політиці по-іншому не буває. От візьмемо вашого колишнього шефа, наприклад. Скільки його попереджали: «Петре Йоничу, не жени коней, потягни вуздечку на себе! Легше на поворотах! Бо може занести». А що у підсумку? Занесло його з панамським паспортом у кишені світ за очі. Отож і довелося йому, небораці многогрішному, з американською буцегарнею знайомитися. Щоправда…

Медвідь посміхнувся:

– Щоправда, мушу зауважити, що сидіти в особливій камері особливої американської тюрми значно приємніше, ніж «кукувати» в наших вітчизняних умовах – навіть особливих… З якої точки зору не поглянь, а все ж краще! А міг би бути зовсім інший варіант переміщення… гм-гм-м-м… Самі розумієте, що це за варіант, не проти ночі хай би про таке згадувати.

– Невже ви зорганізували як сьогоднішнє шоу, так і нашу особисту зустріч лише заради того, щоб поговорити про Лазоркіна?

– Та ви розслабтесь, Арміно Янівно, розслабтесь, – посміхнувся глава Адміністрації президента й поквапився завірити співрозмовницю: – Насамперед, я хотів з вами побачитися, бо в Києві, знаєте, все нема часу та й нема… Заклопотані ми там, у столиці, все кудись поспішаємо. Коли ще посидимо отак по-простому?.. До речі, як там поживає ваш Ігнат Марленович? А як ваші чарівні діточки? А чи все гаразд зі здоров’ям вашого шановного свекора Марлена Калениковича? Сподіваюся, з усіма ними все…

– Так, з ними все гаразд, але…

– До речі! – Володимир Вікторович плеснув долонею по ідеально білій скатертині. – До речі, давайте займемося тим, чим і належить займатися в рестораціях – повечеряємо. Ви ж на фуршеті на вашу честь хвилин п’ятнадцять пробули, від сили двадцять, я не помиляюсь?

– Вам доповіли вірно, – через губу мовила віце-прем’єрка.

– А до того такий шалений день… – немовби не почувши її слів, стурбовано мовив Медвідь і продовжив: – То як, повечеряємо ґрунтовно чи перекусимо полегшено? Ви чого хочете? Вам закуски?.. Перше?.. Друге?.. Чи як?.. Бо тримати вас голодною – це все ж таки дуже неввічливо з мого боку, а готують тут… Утім, самі зараз оціните.