– Ах, так, так… Розумію. Вас же дражнили ще: «Жених і невіста наїлися тіста!» – а потім у вас не склалося…

– Нонко, давай не будемо про це, – делікатно закруглив тему Спартак. – Просто пройдись по дівчатах, і все. Про інше поговоримо під час зустрічі.

– А чи багато у тебе адрес і телефонів?

– Могло б бути й більше, – зітхнув він. – Попереджав же весь клас на випускному вечорі: я згоден стати хранителем адрес, хто куди переїжджає – всі повідомляйте мені контактні дані! Я в житті не загублюся і зберу весь наш клас, коли тільки випаде нагода… Не моя провина, що до мене не побажали дослухатися. Тим не менш, півтора десятки контактів маю.

– Лише півтора десятки, – сумно зітхнула Нонна.

– Багато хто тепер в США, в Ізраїлі, в Німеччині і в Італії. А дехто вже й на тому світі…

– Наприклад?!

– Наприклад, з хлопців – Рудик Кіпенер, з дівчат – Каріна Рібенок. І це ще не всі померлі.

– Каріна?! Як?! Ти щось наплутав, нам же й сорока років нема ще…

– Рак грудей з метастазами. Померла позаторік.

Нонна аж губу закусила.

– Втім, повторюю: давай-но зберемося в кафе, а вже тоді поговоримо. Якщо згодна – бери ручку, папірці й записуй координати дівчат… Бо буде добре, якщо вдасться зібрати бодай третину. А половину – то воопше!..

* * *

Як і передбачав Спартак, завітати до кафе «Хоривець» зголосилися небагато хто, прийшло ж іще менше: з хлопців – лише Артак Арзуманян, Ігор Діодоров, Венька Дзюма і Данька Красноштан, з дівчат – сама лише Нонка Сукноваленко. Світланка Смоляна, як не вмовляла її колишня староста, в підсумку проігнорувала посиденьки однокласників. Нонна підозрювала, що сталося це через небажання побачитися із Спартаком: почувши, що хлопець, якого поголос колись записував їй у «женихи», тепер працює в Мінпаливенерго та ще й книжки пише, Світлана якось надто поспішно послалася на неуточнені «сімейні справи» й поклала слухавку.

А між іншим, даремно вона проігнорувала зустріч! Адже сам Спартак того дня так до кафе й не дістався: не зміг вирватися зі свого міністерства…

– Та що це за неподобство таке?! – обурювався Данька Красноштан. – Хочу побачити сьогодні нашого Професора, і край!

– І загалом, це не по фен-шую, – підтримав його Венька Дзюма. – Сам же обдзвонював усіх, сам для нас столики бронював… принаймні з його слів!.. А тепер сам же й не прийшов?! Ото номер!..

– Хлопці, не вередуйте, – вступився за однокласника Артак Арзуманян, – зараз у нашому міністерстві усі на вухах стоять, бо буквально позавчора наш міністр Тулумбасов подав у відставку. Він же був до злиття Мінпаливенерго міністром вугільної промисловості, Спартак тоді його прес-секретарем працював. Отож тепер він вляпався по повній…