РоманыФортеця на Борисфеністр 4
Светлый фон
Не минуло й чотирьох років, як підневільний люд, не витримавши утисків шляхти й магнатів та жорстокого насильства, що його чинили жовніри на Україні, повернувшись туди після закінчення польсько-шведської війни, знову — вже вкотре! — повстав. До нього невдовзі приєдналися і запорозькі козаки. У1629 році вони обрали своїм гетьманом відважного ватажка Тараса Федоровича, відомого в історії під прізвищем Трясило. Вже в березні наступного року десятитисячне кінне і піше військо Трясила вирушило з Січі на волость. Повстанський гетьман в універсалі, зверненому до народу, закликав усіх піднятися проти гнобителів і вигнати шляхту з рідного краю. До нього приставали селяни, міщани, реєстрові козаки. В Черкасах було схоплено реєстрового гетьмана Чорного, а його старшина втекла до Корсуня під захист жовнірів. Коли в кінці березня повстанці підійшли до Корсуня, місто взялося за зброю. З вікон і горищ міщани стріляли в шляхту, реєстровці відразу ж перейшли на бік повстанців, а старшина з польськими офіцерами втекла у Бар — резиденцію коронного гетьмана. Не зважившись виступити проти народної бурі, коронний гетьман звернувся з відозвою до магнатів і шляхти українських воєводств:

«Прошу вас, моїх милостивих панів, котрі найближчі до цієї пожежі і вже раніше зазнали, що таке хлопське свавільство, добровільно прибути до війська його королівської милості, аби гасити цей вогонь хлопською кров’ю».

«Прошу вас, моїх милостивих панів, котрі найближчі до цієї пожежі і вже раніше зазнали, що таке хлопське свавільство, добровільно прибути до війська його королівської милості, аби гасити цей вогонь хлопською кров’ю».

Як тільки Трясило вступив у Канів і Переяслав, повстання перекинулось і на Задніпрянщину. Зібравши шляхту, Конєцпольський вислав поперед себе загін коронного стражника Самуїла Лаща, котрий відзначався нечуваною жорстокістю, бо нищив, як писав львівський літописець, всіх, «был бы только Русин». Лащівці вирізали населення цілих містечок, як то сталося в Лисянці й Димері. Брати приступом Переяслав Конєцпольський, хоч його військо й мало краще озброєння та постачання, кращу кінноту й артилерію, не зважився. Почалися сутички. Однієї ночі в травні невеликий козацький загін проник в польський табір і напав на штаб Конєцпольського, який охороняла спеціально підібрана із шляхтичів з «найзнатніших» родин вартова хоругва — Золота рота. Повстанці вирубали її до ноги.

Як тільки Трясило вступив у Канів і Переяслав, повстання перекинулось і на Задніпрянщину. Зібравши шляхту, Конєцпольський вислав поперед себе загін коронного стражника Самуїла Лаща, котрий відзначався нечуваною жорстокістю, бо нищив, як писав львівський літописець, всіх, «был бы только Русин». Лащівці вирізали населення цілих містечок, як то сталося в Лисянці й Димері. Брати приступом Переяслав Конєцпольський, хоч його військо й мало краще озброєння та постачання, кращу кінноту й артилерію, не зважився. Почалися сутички. Однієї ночі в травні невеликий козацький загін проник в польський табір і напав на штаб Конєцпольського, який охороняла спеціально підібрана із шляхтичів з «найзнатніших» родин вартова хоругва — Золота рота. Повстанці вирубали її до ноги.