Левко зіскочив на землю і миттю відчув, як пилюка в’їдається в очі. Він закашлявся і став швидко кліпати, щоправда, це лише посилило різь.

До хлопця наблизився Джейсон, недвозначно подзвякуючи сріблястими наручниками.

— Я можу тобі довіряти, Лео? — Джейсон говорив дивним тоном, немов запрошував Левка до втечі. «Давай, Лео, давай, чувак, ти ж майже на волі, зривайся й біжи, а ми всадимо кілька куль у твою гепу, і на одну проблему стане менше». (А потім Х’юз-Коулман полетить назад і розказуватиме Семену, Ґрему і Сатомі, що не хотів Левку зла. «Так сталося, вважайте, збіг обставин: хлоп побіг, надумав утекти, і тим самим поставив під загрозу таємність мого проекту. Все чесно, згідно з домовленостями…») Сивочолий покрутив наручники на пальці. — Я взяв тебе сюди, щоб помалу залучати до спільноти Паїтіті; допомагатимеш вантажити гелікоптер. Оскільки ти новенький і поки що, так би мовити, не освоївся з нашими звичаями, я переживаю, щоб ти не взявся викидати коники. Я можу ускладнити тобі життя, начепивши «браслети»: ти будеш виконувати ту саму фізичну роботу, тільки зі скутими руками. Втім, якщо пообіцяєш не ускладнювати життя мені і не робитимеш пакостей, можемо обійтись без брязкалець.

— Я не тікатиму, — твердо промовив Левко.

— Гм-м… — Джейсон знову взявся за театральні жести: підкреслено вагаючись, він переводив погляд із наручників на хлопця і назад.

— Там, — хлопець кивнув на схід, де були джунглі, — лишились мої друзі.

Не такі вже й друзі, зважаючи на останні події, але кидати їх напризволяще хлопець не збирався. Навіть якщо випаде стовідсоткова нагода.

— Добре. Але затям: те, що відбулося вночі з Семеном, — відбулося востаннє. Більше поблажок не буде. Якщо спробуєш драпонути, здеру з тебе шкуру живцем. — Х’юз-Коулман пошукав очима стрільця, що пильнував східний сектор. — Луїсе! Агов, Лу! — Почувши своє ім’я, ґевал обернувся. — Наглядай за цим шкетом, — звелів чоловік.

Стрілець відсалютував босу стуленим вказівним і середнім пальцями, після чого штрикнув поглядом Левка, мовляв: без фокусів.

Левко роззирнувся. Курява спала, відкривши очам схожий на гігантську коричневу бородавку кряж, що захищав місце стоянки «Мі-17» з трьох сторін: заходу, півночі й сходу. На півдні розляглася пустеля, абсолютно рівна, якщо не брати до уваги кількох віддалених кряжів, що тремтіли й переливались у висхідних потоках розігрітого повітря, і переплетених слідів, які лишились з часів сходження останнього льодовика і нагадували скошлане волосся велетенської мумії, розстелене по землі. Куди не глянь — жодного натяку на присутність людини. Шосе, яке помітив Левко з повітря, вони проминули кілометрів двадцять назад, тож навіть якби хлопець хотів, тікати не було куди.