Стрілець, що перевіряв документи, обійшов навколо вантажівки і двічі махнув рукою Гордону Лі. 2-ий пілот кивнув, підступив до «Мі-17» і розкрив вхідні дверцята.

— Виходьте, ледарі, — кинув у салон.

Левко, а слідом за ним молодий перуанець зіскочили на пісок.

— Туди. — Гордон Лі показав дулом штурмової гвинтівки в напрямку вантажівки з двохсотлітровими цистернами. — Ворушіться.

Ґевал, тримаючи М16 у одній руці (стволом у небо), іншою розкрив замки і відкинув задню кришку кузова. Джим Ломбарді, лишивши Віктора наглядати за наповненням великої цистерни, підбіг до «Foton’а», дістав з-поміж цистерн дві дерев’яні дошки, одними кінцями приставив їх до кузова, а іншими впер у пісок. У цей час підоспіли Левко з перуанцем. Джим заскочив у кузов, повалив крайню цистерну на бік і зіштовхнув її донизу. Важенна металева ємкість, злегка прокручуючись, зісковзнула по дошках, вдарилась об землю і покотилася під колеса «МАЗа». Левко насилу встиг ухилитися — металева бочка прослизнула за сантиметр від пальців правої ступні.

— Ловіть їх, бовдури! — сплюнувши на землю, гаркнув Джим Ломбарді. Хлопець був приблизно однакового з Левком віку і командний тон разюче не пасував йому. Лео пригадав кривоногого коротуна Намчука, полковника з військової кафедри, чий зріст не перевищував метра п’ятдесяти п’яти сантиметрів і який завжди намагався страшно горланити під час шикувань, хоча навіть якби він ричав наче лев під час сезону злучок, ефект від того був би ніякий: голосові потуги горе-полковника звучали непереконливо (це ще м’яко сказано) й смішно — курсанти потішались над Намчуком. Хай там як, але українець збагнув, що зараз краще виконувати, що наказують, і скорився. — Спиняйте і відкочуйте вбік! У нас сто секунд на розвантаження! Давай! Давай! Не здумайте піднімати, нам їх ще у вертоліт заштовхувати.

Наступне двохсотлітрове барильце вони з перуанцем вправно спіймали, розвернули і відкотили вбік.

У сто секунд вони, звісно, не вклалися, та загалом розвантаження двоосного «Foton’а» не зайняло більше від десяти хвилин.

Коли велика цистерна наповнилась, стрілець всучив паспорти водіям і недвозначним жестом показав, що їм слід забиратися геть і то якнайшвидше. Автоцистерна і легкий «Foton OLLIN» розвернулись і, тягнучи за собою пухнасті пилові хвости, заторохтіли пустелею.

Протягом наступної години Левко і перуанець вкочували через розкриту задню рампу розкидані по піску цистерни в багажний відсік «Мі-17», де ставили їх сторчма. Котити було легко, найважче було ставити барильця, що важили більше двох центнерів, у вертикальне положення. Після того як остання цистерна стала в вантажному відсіку, Левко ледве стояв на ногах. Віктор Шако дав хлопцеві води й чотири сандвічі (які наситили його приблизно так само, як ранкова роса насичує пустельну землю вологою), після чого загін повернувся до байдикування.