Вартовий розвернувся і, навіть не світячи ліхтарем під ноги, галопом помчав назад до ангару.

CXIX

Невідомо яким чином ледве вловні Ґремові слова досягли свідомості Левка. Українець розчув, як згори надійшло запитання: «Ти довбонувся, кретине?», — і, що найдивніше, попри густий солодкавий туман у голові зрозумів, що питання адресується саме йому.

«Згори? Чому воно прийшло згори? — мелькнуло в одурманеній макітрі. — Зі мною що, говорить Господь?»

Лео перестав співати, задер писок і пробурмотав:

— Господи, прийом… прийом…

А потім подумав: «Це я щойно мугикав гімн України чи як?»

Вибух блискавок і гарматний виляск грому, що супроводжували скинуту згори фразу, на мить повернули його до свідомості. Левко побачив, що сидить на тоненькій гілляці, ні за що не тримаючись руками і безтурботно звісивши ноги у провалля.

— Ох ти бля! — Хлопець перейшов на рідну українську й одним ривком видерся вище.

«Щоб я всрався! — додав уже подумки і знавісніло затрусив головою. — Що це було? Що зі мною сталося?» Викид адреналіну дозволив ще кілька секунд опиратись наркотичному запамороченню.

Попервах на думку спадали містичні пояснення. Твердиня не хоче, щоб вони тікали і якимись бісівськими чарами протидіє їм. Згодом хлопець відчув, як знайомий масний запах залоскотав ніздрі, і припустив: в усьому винні квітки бруґмансії. Вони труять його смородом.

Через кілька секунд здійнялася злива, притлумивши аромат пелюсток (котрий знову норовив затягти поволокою свідомість), «змивши» його, і цілковито повернувши хлопця до свідомості. «Треба забиратися. І то швидко», — зметикував Левко, похапцем заштовхав у торбину кілька останніх листків і посмикав мотузку. Домовленості не було, що американець тягнутиме його нагору, Левко мав лізти сам, але вони погодили сигнал, який свідчитиме, що нагорі все в порядку і Левку можна підійматись: Лео один раз шарпоне мотузку, на що Ґрем відповість таким самим шарпанням.

Нічого не відбулось — Ґрем не відповів на сигнал. Вода лилась важким неперервним потоком, через неї українець не чув і не бачив, що діялось нагорі.

«Заснув там чи що?»

Свідомість примерхала. Це точно квіти, зрозумів Левко, жахнувшись від того, з якою швидкістю наростає запаморочення. Півтора роки тому під час однієї з численних поїздок на поромі зі Стокгольма до Гельсінкі Ян Фідлер (вони тоді тільки-но познайомились) дав Левку скуштувати снюс[150], специфічний різновид тютюнових виробів. Попри безневинну назву ця штука викликає серйозну залежність, у багатьох країнах вважається наркотиками, через що заборонена в Євросоюзі (крім Швеції та Голландії). Ян тоді шукав щось, як він висловився, «для генеральної прополки мозкових звивин» і підсів на снюс (щось середнє між жувальним і нюхальним тютюном), який навіть у Швеції було непросто купити. Почалось усе як жарт: Ян запропонував, Левко легко згодився. Чех витяг із пласкої круглої картонної коробки (підпис на лицьовій стороні «General — White Portion», на тильній — застереження шведською, що снюс шкодить здоров’ю і спричиняє звикання) сірий пакетик завбільшки з крайню фалангу вказівного пальця, що пахнув прілими спеціями, і українець, недовго думаючи, заклав його під верхню губу. Півхвилини Левко нічого не відчував, а тоді йому так «просапало звивини», що ледве спам’ятався. Море було спокійне, два-три бали, не більше, а хлопець плазував по палубі лайнера «MS Mariella»[151], наче за бортом бурував дев’ятибальний шторм. При вживанні снюсу доза нікотину, що потрапляє в організм, значно вища, ніж при викурюванні цигарки, позаяк при курінні більша частина нікотину згорає. Незвичний навіть до простих цигарок організм Левка в буквальному сенсі викрутило навиворіт: нікотин через язик і ясна напряму прослизав у кров. Сидячи в гіллі бруґмансії, українець відчував щось дуже близьке до блискавичного сп’яніння після «подушечки» бронебійного шведського снюсу.