Ґрем втиснувся в стіну, з жахом усвідомивши, що поняття не має, ані хто то такий, ані що йому треба серед ночі на терасі шостого рівня.
CXV
— Joder![149] — лайнувся охоронець, побачивши, наскільки низько розпласталися хмари.
Він покрутився коло вертолітних площадок, обійшов хатину Джейсона і подався до пірамід. Крики більше не повторювались, натомість мав початись дощ, та й на відкритому просторі, без захисту громовідводу, що не кажи, було невесело, тому хлопчина хотів якнайшвидше завершити обхід. Буревій жахливо стугонів, і вартовий засумнівався, що міг щось почути, сидячи в ангарі.
Хіба що кричали дуже голосно.
Біля пірамід теж нічого не знайшлося (зазирнути за підвітряну грань меншої у хлопця не вистачило клепки). Присвічуючи ліхтарем, він протопав ще трохи на схід і спинився.
«Якого біса? — розсердився перуанець. — Мабуть, справді приверзлося. Педро з мене сміятиметься». Він уже збирався йти назад — навіть розвернувся і направив промінь на захід уздовж стежки, — та несподівано нагледів короткий, але яскравий сплеск світла неподалік намету-їдальні. Якраз над прірвою. Ошелешив не так спалах, як те, що на його тлі проступив виразний силует людини, котра стояла спиною до охоронця і дивилась на сельву.
У перуанця волосся дибки стало. Хто то був? Кому може знадобитися далеко за північ стирчати на краю платформи і мертво телющитись на затоплені ніччю джунглі? Що то був за спалах? Хлопчині раптом сильно захотілось пісяти. Бажано в яскраво освітленому місці без усяких там перегородок і темних закутків.
Зрештою почуття обов’язку переважило забобонний страх. Виставивши поперед себе промінь ліхтаря, вартовий посунув до намету. Крапель більше не було, хмари ніяк не могли розродитись дощем, але бідолаха тремтів, аж зубами стукав. Він наступив на щось кругле і ледь не зойкнув. Не опускаючи променя, присів, намацав руками знахідку і підняв її. Ліхтар. Охоронець поклацав вимикачем, переконавшись, що той працює. Тоді обережно підступив до крайки, за якою починався пологий спуск до шостого рівня Твердині, і, затамувавши подих, спрямував промінь униз.
Нічого не надибавши, він став крок за кроком просуватись на захід.
CXVI
Торбинка була чималою, проте Левко затявся, що не полізе нагору, поки не наповнить її всю. В такій справі, як кажуть, мало не буває.
За п’ять хвилин хлопець обірвав усі квіти, до яких міг дотягнутися, і взявся за листя. Сьома, як завше, намагався все передбачити і добре постарався, готуючи приятеля до спуску. Він розповів Левку, що алкалоїди сконцентровані в усіх частинах бруґмансії: квітах, листі, гілках, корі (невідомо, можливо, в листі отрути навіть більше, ніж у квітках), тому українець не вагався, напаковуючи в торбу цупкі овальні листки із загостреними відростками по краях. Правда, коли росіянин наголошував, що