Сьома здоровою ногою наступив на ступню Левка:

— Звалюй! Підривайся і вали звідси. Якщо він тебе побачить, нам усім хана.

Українець послухався. Певна річ, його відхід не лишився непоміченим (люди Амаро довго проводжали хлопця поглядами), та з коротуном вони таки розминулись. Сьома втямив, що виграв іще трохи часу.

— Доїдайте, швидше! — сиплим голосом наказав він, на що Ґрем кисло всміхнувся і розслаблено похитав головою.

— Пізно, бадді. Це кінець.

CXXVIII

19 серпня 2012 року, 09:31 (UTC – 5) Паїтіті

— Що це таке? — Сатомі ледь не з кулаками накинулась на Левка, щойно зайшла до «нори» (у той же час лякаючись «диявольського» вигляду хлопця). — Ти підставив нас усіх!

— Я…е… — Лео такого не очікував. — Я навіть…

Він подивився на американця, що стояв, спираючись спиною на кам’яну стіну праворуч від входу. Він міг очікувати такої реакції від Ґрема, але мулат не втручався, навіть не дивився в їхній бік.

— Важко було глянути у дзеркальце перед виходом? — не вгавала японка. У потилиці пекло, наче хтось приклав туди гірчичник і забув зняти, коли треба, а у вухах, як і раніше, гуділо, посилюючи агресію.

— Я змінив одяг, як і ви, і…

— Тихо, заспокойтеся, — зажадав тиші Сьома. — Ніхто не винен. — А тоді: — Сідай, — наказав Левку.

Сьома, як завше, непохитно дотримувався системного підходу: спершу — розібратись із українцем, опісля — вирішити, що робити далі.

— Ти скажеш нарешті, що з моїми очима? — Левко опустився на матрац.

— Твої баньки червоні, наче стиглі вишні. — Росіянин зауважив недовіру в погляді Левка і підкреслив: — Це, бляха, не метафора.