Левко скочив на ноги і випростався так стрімко, що американець замовк. Семен знизу вгору позирав на приятеля і бачив, як шалено палають закривавлені очі. Ось воно — те, через що такі люди необхідні у подорожах, люди, яким не потрібне лідерство заради лідерства, але які завжди переберуть штурвал, коли в інших безсило опустилися руки. Люди, яким життя, даючи копняка під зад, ламає собі ногу. Придивляючись до українця (і незважаючи на те, що в глибині душі Сьома досі сумнівався, чи хоче тікати), росіянин вирішив спробувати. Паїтіті нікуди не дінеться. Паїтіті зачекає.

— Я срав з високої гори на те, що нас викрили, як і на те, що станеться після обіду, — слова поскрипували, вилітаючи з наелектризованої глотки Левка, — бо після обіду нас тут уже не буде. — Хлопець виклично подивився на мулата (той майже відразу сховав погляд), зробив паузу і напористо, наче релігійний проповідник, доказав: — Якщо інших пропозицій немає, тоді до роботи! Маємо подрібнити це чортове зілля.

CXXIX

Ґрем стояв на чатах, стежачи, щоб їх вдруге не застукали зненацька, поки Сатомі, Семен і Левко рвали квіти і листя бруґмансії на дрібні шматочки. Приблизно через півгодини закінчили. Годинник показував чверть на одинадцяту — саме час для Сатомі йти до Марко й допомагати готувати обід.

— Як мені його пронести? — спитала дівчина, відчуваючи легке запаморочення від усе ще тривкого аромату квіток.

Сьома хотів нагадати їй, щоб не торкалася руками до губ чи рота, але, побачивши, як Сатомі тримає розчепірені пальці (наче немовля, що зачерпнуло ручками пригоршню власних какашок, внаслідок скрупульозного аналізу осягнуло ґрунтовну хибність своїх дій і тепер, виставивши долоньки якнайдалі від себе, чекає маму, яка прийде і все вимиє), передумав.

Левко поліз у свій рюкзак і витягнув звідти сумку-кенгуру, що чіплялася на пояс. Під час мандрів він тягав у ній гроші і документи, в найдешевших хостелах не знімаючи навіть під час сну. В Паїтіті вона стала непотрібною.

— Візьми ось це. Надягни на голе тіло, а зверху прикрий футболкою і кофтою. Ніхто нічого не запідозрить, бо сьогодні холодно.

Японка кивнула, приладнала сумку, підтягнула ремені. Тоді разом з українцем стала наповнювати її шматочками бруґмансії. За хвилину сумка була повною, а на матраці лежало ще мінімум три чверті від загальної кількості покришених листків і пелюсток.

Стоячи пліч-о-пліч, вони дивились на купку блідо-жовтих і зелених шматків рослини. Може, однієї сумки досить? А якщо ні, то скільки треба?

— Я ще можу в рукави напхати, — запропонувала Сатомі.