Манжети толстовки міцно облягали зап’ястки. Українець посмикав за них і погодився.

— Добро, наштовхуй. Тільки не переборщи, щоб не випирало, як у Шварценеггера.

Та навіть після цього у них лишалось половина того, що Левко нарвав із дерева.

— Я, до речі, давно хотіла спитати: скільки мені кидати? — озвалась японка.

— Сьома? — Лео зиркнув на росіянина.

Той розвів руками.

— Не знаю. Концентрація алкалоїдів залежить від пори року, кількості опадів тощо. Це основна причина отруєння бруґмансією — ніколи не знаєш, коли спинитися.

— Значить, кидай усе, що є, — жорстко промовив Левко.

— Лео, хтось із них може померти, — зиркнув спідлоба Сьома. Він не збирався труїти на смерть чотири десятки невинних людей… Ну гаразд, відносно невинних. Та все одно не бажав їм смерті. — Це дуже небезпечно.

Дівчина переводила погляд з одного хлопця на другого, чекаючи, що вони вирішать.

— Мені начхати. Я переживаю лиш за те, щоб доза не виявилась малою. Якщо хтось з них відкине копита… — Лео стиснув зуби і підтягнув верхню губу. — Ну що ж — така їхня доля. — Він оглянув рештки отруйної рослини і обернувся до Сатомі: — Викинеш усе, все до останнього клаптика, потім повернешся — скажеш, що йдеш у туалет чи щось таке, — і забереш решту. Зрозуміла?

Дівчина ствердно мотнула головою.

Семен прикусив краєчок нижньої губи і не перечив. У такому стані суперечити Левку було марно.

CXXX

19 серпня 2012 року, 10:36 (UTC – 5) Паїтіті