«Якщо перуанець досі на Паїтіті, то він там, за пірамідою», — підказувала інтуїція. З того боку стіни всіх рівнів (до шостого включно) були більш-менш похилими, а після полудня загусала найщільніша тінь.

Українець поставив АКМ на запобіжник і кинувся до піраміди. Він не став оббігати меншу і з розгону подерся на велику. Захекавшись, видерся на найвищу площадку, обійшов з півдня руїни церемоніальної споруди (після удару блискавки впали кілька колон, обвалились рештки даху, що до цього тримались на чесному слові) і спинився у південно-східному куті. Вид відкривався чудовий. Було зовсім мало місць на колосальній південній стороні Паїтіті, які ховалися від погляду.

Перш ніж шукати сліди перуанця, Левко зиркнув ліворуч і під наполовину затуленою навісом пальмою побачив три силуети. «Янкі приєднався до них», — індиферентно відмітив він. Ґрем, Семен і Сатомі також помітили його і вичікувально дивились на вершину великої піраміди. Хлопець завагався, чи не помахати їм, але прожогом позбувся несвоєчасної думки: в нинішній ситуації подібний жест виглядатиме безглуздо.

Левко перевів погляд на стіну. Від сельви його відділяла добра сотня метрів. Він наче стояв на вершині хмарочоса і попри збуджений стан нервової системи зауважив, що вперше видерся так далеко, аж до храму на найвищій площадці піраміди.

Те, що він помітив наступної миті, примусило хлопця викинути з голови все зайве, рвучко присісти і, виставивши АКМ перед собою, переставити перемикач у положення АВ, автоматичного вогню.

«Я таки помилився щодо інфузорії-туфельки». — У голові перемішались злорадство, полегшення і страх. Страх від усвідомлення невідворотності того, що йому зараз доведеться зробити.

Молодий перуанець, втиснувшись у впадину між двома мегалітами п’ятого рівня, дерся нагору. Здаля він нагадував чотириногого павука, що суне по стику між гранітними блоками: дві лапи на одному камені, дві лапи на іншому. Поверхня кам’яних брил була гладенькою, але, чіпляючись водночас усіма чотирма кінцівками, йому вдавалось втримуватися на стіні. Автомата Калашникова з охоронцем не було.

Левко простежив напрямок підйому і припустив, що вартовий планував вилізти на терасу відразу за бараками перуанців. Можливо, хотів сховатись у них. Хоча яка різниця?

Опустившись на лікті і випроставши ноги, хлопець ліг на живіт. Чорний камінь пропік холодом. Крихітні гострі уламки вп’ялись у живіт. Порив вітру, який суттєво діймав на такій висоті, сипонув камінцями в щоку.

Нічого цього Левко не відчував.