Він розставив ноги, вперся носаками кедів у чорну поверхню брили, втулив приклад у плече і нахилив голову, відчувши щокою корпус автомата. Прищурив око. Прицілився. І…

А що, як замість мішені стоятиме людина? Чи вистачить мужності вистрелити? Чи зможеш так само холоднокровно пустити кулю в ЛЮДИНУ?

Голос прозвучав настільки розбірливо, що Левко здригнувся. Озирнувся. То були його слова, точніше, його думки, що вироїлись у голові під час стрільбищ на військовому полігоні під Дубном чотири роки назад, проте голос належав комусь іншому.

Певна річ, за спиною нікого не було.

Досі дивлячися через плече назад, хлопець пригадував стрільбища. Одна за одною в пам’яті спливали яскраві картинки, наче карти, що відриваються на останньому раунді гри в покер. Він згадав полковника Жебрицького, який хитав головою після того, як відстрілялась передостання шістка, промах Джоніка, останню мішень, що сповзає до землі після влучання, власні морочливі думки і радість після закінчення стрільби. Проте було ще щось. Між тим моментом, коли промазав Джонік, і влучанням в останню мішень на рубежі. Щось таке, що Левко (він дуже добре відчував це) не хотів воскрешати в пам’яті.

«До дідька все! Кляті нерви…»

Крутнув голову назад, сумістивши зіницю з мушкою на скошеному стволі. Перуанець видерся на два метра вище і втиснувся плечима між мегалітами. Відпочивав.

«Я мушу… мушу… мушу… це зробити», — повторював українець у такт з ударами серця, що глухо відлунювали в голові.

Але ж він не озброєний.

«Я мушу… МУШУ…»

Все так само, як і чотири роки тому: затримуєш дихання, щока до прикладу, мушка на ціль. І тиснеш на курок.

Та-да-да! Да-да!

Автомат Калашникова — один із найнадійніших різновидів вогнепальної зброї за всю історію людства. Йому не страшні бруд, пил, волога й екстремальні температури. В цьому його перевага над американською штурмовою гвинтівкою М16, яку часом заклинює від двох пилинок, що потрапили усередину порожнини ресивера. Недолік АК — у катастрофічно низькій кучності стрільби. Після двох-трьох пострілів автомат «веде» так, що наступні кулі летять куди завгодно, але тільки не в ціль.