— Ян Фідлер, — випередив його Х’юз-Коулман.

— О, — вражено роззявив рота пігмей, втямивши, що його головний козир виявився пустушкою.

— Я знав про нього з самого початку.

— Як? — Пігмей розгублено і якось по-дитячому ображено закліпав. — Звідки?

— В їхніх речах знайшли бронювання зворотного рейсу. На п’ять прізвищ. Останнє з яких було Jan Fidler. І якби ти виймав голову із задниці, Амаро, перед тим як нею думати, то здогадався б, що зараз я відлітав, щоби вирішити цю проблему.

Несподівано Левко зауважив, що від гелікоптера відділилась іще одна фігура. Хлопець здригнувся, відчуваючи, як м’якшають коліна. То був рудий. Чоловік віддалився на десять кроків від «Колібрі» і застиг, дослухаючись до розмови.

— Для чого було вбивати? — повторив Джейсон.

— Джейсоне, аміґо, не розумію, через що стільки галасу. Це ж бранці, чужаки, ми все одно збирались їх…

— Таки збирались, — знову обірвав його сивочолий. — Їх. — Він показав пальцем на Лео, Сатомі і Ґрема. — Не його. — Перевів палець на тіло Семена.

Амаро набурмосився.

— А тому я повторюю своє запитання: для чого було вбивати саме його? — Джейсон говорив спокійно, але щось проривалось у голосі, якесь притлумлене шипіння, що видавало лють, яка пожирала його зсередини. Амаро відчув це і втямив, що переборщив. — Чому не янкі? Чому не українця?

— Джейсоне, якщо для тебе це так важливо, я кажу «вибач», але не можу зро…

Х’юз-Коулман не слухав коротуна:

— У цього хлопця мізків більше, ніж у всіх твоїх предків, починаючи, ні, не з Адама, і навіть не з мавп, Амаро, починаючи з довбаних одноклітинних організмів, разом узятих. Цей пацан за два тижні розшифрував більше написів, ніж я особисто і вся моя зграя очкариків, які длубаються в носах у підземеллі, — чоловік спрямував палець під ноги, — за останні шість років… і ти його вбив, Амаро. Я хочу знати: чому?

Джейсон повільно дістав з-за пояса пістолет «Glock», підсунувся на крок і приставив ствол акурат поміж очей Амаро.

— Я… не… х-хотів… — Х’юз-Коулман надавив сильніше. — Я прошу, н-не роби цього…

«Тепер ти знаєш, що відчував Сьома кілька хвилин тому», — зміркував Левко, проте думка вийшла безбарвною, без емоційного відтінку.

Один з вартових (той єдиний, хто тримав палець на спусковому гачку) скинув автомат до плеча. Поки стрільці Джейсона підняли штурмові гвинтівки і спинили будь-які посмики застережними вигуками, двоє людей Амаро встигли зняти Калашникови і вперти приклади у плечі. Чотири проти чотирьох (якщо не брати до уваги Джейсона, який так сильно натиснув стволом на скошений лоб пігмея, що під дулом сформувався блідо-рожевий відбиток). Двоє інших перуанців переминались з ноги на ногу, не ризикуючи витягувати АКМи з-за спин.