Опинившись на траві, українець підтягнув АКМ до себе і випустив чергу у відповідь. Нехай не розслабляються.

Левко важко дихав. Двічі він намагався підвестись, але вогонь автоматичної гвинтівки клав його назад. Ідеї вичерпались, хлопець не знав, що тепер робити. Вони могли спробувати спуститись обабіч піраміди, але тоді стрільців ніхто не стримуватиме, вони розстріляють їх під час спуску, як він колись розстріляв вартового-перуанця. Лежати він також не міг. Левко був певен, що на спуску лишився лише один зі стрільців, інший зараз обходить їх з іншого боку бараків.

Ґрем підповз і вклався збоку від Левка. Американець тримав у руках АКМ.

— Спускай Сатомі і лізь униз по піраміді, — сказав він.

— Вони перестріляють нас, — заперечив українець.

— Лізь. Я їх стримаю.

— Ти?

— Я вмію вести вогонь, не переживай. Протримаю їх достатньо, щоб ви вбігли у хащі.

— Я не про те питав, янкі. — Левко докладав максимум зусиль, щоб не дивитись в очі мулату. Голос його кришився, наче пересохле печиво. — Як же ти? Що буде з тобою?

— Не думай про це. Бери дівчину і тікай.

— Ґреме… — Очі Левка розширились.

— Давай без сліз, ґрінґо. Я її не виведу, я не відшукаю човна, я навіть довбаної річки знайти не зможу.

Їх перервала нова стрімка черга зі сторони спуску до галерей. Ґрем загарчав і пальнув у відповідь.

— Я…

Українець поклав руку на плече мулата. Він не знав, що казати. Він не був розчулений, але безмірно здивований — так. Шокований навіть.

— Не гай часу, — гарикнув Ґрем. І тут-таки прикусив губу, на очі полізли сльози. — Я не зможу, Лео. Якщо спущусь я, то не зможу про неї подбати…

Сатомі чула їх. Але навіть якщо й розуміла, що говорить американець, то після смерті Семена ніяк на те не реагувала.

— Дякую, — прошепотів Левко. Мабуть, цього було недостатньо, але більше слів не знайшлося.

Торкнувшися Сатомі, він став відповзати до південної крайки тераси. Тримаючись під захистом бараків, Левко випростався, обмотав навколо плечей мотузку і скинув її у прірву.

— Лізь униз, — запропонував дівчині. — Тільки тримайся міцніше.