На півдорозі, голосно зойкнувши, Сатомі опритомніла. Левко прикрив її рот долонею, втім, їх і так ніхто не почув.

— Що тепер? — спитав мулат.

Українець подивився на американця. Голова лишалась навдивовижу ясною, ніби й не було цих смертей, і кулі не свистіли, наповнюючи повітря шепотом смерті.

Японка тремтіла всім тілом і припадала до Ґрема.

— Посидь із нею тут. — Хлопець розвернувся, не відпускаючи автомат, навприсядки підібрався до північного краю тераси і зісковзнув униз — на шостий рівень.

Через дві хвилини Левко видряпався назад, тягнучи за собою мотузку, по якій лазив за бруґмансією.

— Треба тікати.

— А як же він? — Ґрем кивком показав на Віктора, який намагався власною сорочкою перев’язати плече Джейсона і спинити кровотечу.

Українець став на коліно і підняв АКМ. Три сухі постріли (американець здригнувся), і Віктор Шако, стогнучи, валиться у траву біля свого боса. Пілот спробував повзти, але скоро затих.

— Ніяк, — відрубав Левко.

Хлопці допомогли японці підвестись, і Левко повів їх через терасу до південного краю Паїтіті.

— Куди ти? — шарпнувся мулат.

— По північному боці ми не спустимось, не вистачить довжини мотузки.

— А там? — Ґрем показав на південь.

Левко згадав, як намагався втекти по південному схилу інший перуанець, котрого він спершу скинув на пристінок четвертого рівня під пальмовим гаєм, а потім застрелив на виступі третього біля піраміди.

— Там буде видно.

Трійця швидко перетнула відкритий простір (Левко схопив ще один АКМ) і укрилась за бараками. Потрібно було поквапитись: якщо стрільці повернуться і знайдуть тіло Віктора, Левку і К° стане непереливки.

За бараком українець віддав один автомат американцю і попросив:

— Допоможи, — потому присів і вперся рукою об землю, вигинаючи кулак так, щоби браслет з синьою мигалкою нависав над землею. — Пристав ствол сюди.

— Що?