Враховуючи унікальність запланованої операції, в командній рубці «Карла Вінсона» зібралось чи не все вище командування ВМФ США: командуючий спеціальними операціями адмірал ВМС Ерик Олсон, начальник військово-морських операцій адмірал Гаррі Роуґхед і особисто командувач Тихоокеанським флотом США адмірал Патрік Волш.
О 8:29, попередньо зиркнувши на дорогий наручний годинник, Патрік Уолш стримано спитав:
— Починаємо, джентльмени?
— Поїхали, — підтакнув Ерик Олсон.
Гаррі Роуґхед просто кивнув.
— Починайте операцію! — повернувши голову до Клайва Оуена, капітана авіаносця, наказав адмірал.
— Слухаюсь, сер! — Клайв узявся за переговорний пристрій і передав наказ далі: — Командуючому операцією,
Тієї ж миті тридцять два двигуни «Rolls-Royce Т406» утробно загуділи, розкручуючи чорні лопаті над куцими крилами «V-22 Osprey». Шістнадцять конвертопланів з 1-ї морської вертолітної ескадрильї (
Майже одночасно з конвертопланами з ґрунтового летовища біля Пуерто-Мальдонадо здійнялись у повітря шість військових гелікоптерів «Мі-25». Ледь позадиравши тупі носи, вони помчали над сельвою на північ — назустріч американським «V-22 Osprey».
CLXXX
7 вересня 2012 року, 10:01 (UTC – 5) Паїтіті
Джейсон Х’юз-Коулман сидів, підклавши ноги під себе, спиною до великої піраміди і лицем до джунглів. За дві години він ще вісім разів піднімався й спускався до підземелля, перетягнувши й розклавши по галереях кількадесят кілограм пластикової вибухівки. Через тяжку фізичну роботу погано оброблена рана на плечі почала кровити, м’язи довкола палали вогнем, проте Джейсон знав, що це вже не має значення.