— Не знаю… Я переповів тобі все, що зміг довідатись. Ти просто мусиш усвідомити, що над Твердинею збираються недобрі хмари. Хай що ти там задумав, завершуй свої справи і вшивайся звідціля.

— Я встигну. — Посмішка згасла, Джейсон наче просів. Голова поникла, що надавало йому вигляду згорбленого старця. — Це не займе багато часу.

Рудий знов відчув укол під серцем. Якщо ця таємнича «справа» займе так мало часу, то чому не було зробити її давно і піти разом з усіма?

— Ти ж не будеш… — Рудоволосий нарешті відважився спитати напряму, але Х’юз-Коулман обірвав його.

— Прощавай, — не дивлячись у вічі, простягнув руку.

Рудий потиснув долоню.

— Удачі тобі, Джейсоне. — Він хотів додати «До зустрічі!», але вирішив не кривити серцем, ніякої зустрічі не буде, і підтюпцем побіг навздогін за кавалькадою.

Джейсон стояв і довго дивився їм услід. Потому підійшов до кромки горішньої тераси і спостерігав, як десятеро навантажених важенною ношею чоловіків виходять з Твердині й зникають у джунглях. Останнім йшов рудий. Перед тим, як пірнути в хащі він озирнувся і розрізнив на тлі неба силует Джейсона. Рудий здійняв руку і помахав. Х’юз-Коулман ніяк не відреагував.

Постоявши, Джейсон розвернувся і поплівся до ангару. Лишившись на самоті, чоловік остаточно розслабився. Зазвичай випнуте підборіддя впало на груди, руки безвольно обвисли вздовж тіла і майже не рухались при ходьбі. Пасма сивого волосся сповзли на лоба, частково ховаючи розмазану сірість очей.

Усередині було пусто, якщо не брати до уваги низки металевих шаф, відгороджених дротяною перегородкою у дальньому куті. Вгорі кожної шафки красувалась жовто-чорна, вицвіла від часу наклейка з малюнком черепа і написом «DANGER!!! Do not open without permission!». Спрощене зображення черепа виглядало смішним, а не зловісним.

Джейсон попрямував до шаф, на ходу дістаючи з кишені ключі. Розмірені кроки гучно відлунювались від циліндричного даху ангара. Звуки скапували на бетон, відбивались і знову летіли до стелі, створюючи ілюзію, нібито чоловік у ангарі не сам.

Підступивши до крайньої шафи, Джейсон Х’юз-Коулман відімкнув навісний замок і розчахнув дверцята. Всередині було чотири полиці доверху закладені сірими брикетами з підписами «С4 expolsive». Пластична вибухівка. Чоловік покрутив головою, шукаючи сумку чи пакет, що дозволить за один раз забрати більше вибухівки. Нічого підходящого не було, але неподалік від шаф він помітив порожнє відро для прибирання, що лежало на боку. Він підійшов, ногою поставив відро вертикально, нахилившись, прискіпливо обдивився дно і лиш тоді перетягнув його до відчиненої шафи. Наповнивши відро пластиковими брикетами, Джейсон забрав з верхньої полиці пучок дротів і п’ять цифрових детонаторів (усі, що були у шафі).