Цього разу майор не лаявся. Побліднувши, він спостерігав, як двадцять шість чоловік з ввіреного йому загону загинули, розтанувши серед розплавленого каміння. Решта «V-22» поспішливо віддалились на безпечну віддаль. В ефірі запанувала тиша. Двісті спецназівців, прикипівши до ілюмінаторів, похмуро спостерігали, як загадкові руїни, які миттєвість тому велично здіймались на нетрищами, перетворюються на купу почорнілого каміння, схожу на згарище після велетенського багаття…

P. S.

P. S.

CLXXXI

Після 7 вересня 2012 року Левко нікому не розповідав про Паїтіті. Останнім, що доконало хлопця, стала звістка про зникнення Яна Фідлера. Прилетівши до Києва, українець подзвонив чеху, збираючися розповісти про той кошмар, на який обернулась поїздка. Не додзвонившись на мобільний, він зателефонував на міський номер до будинку Ніколаса Фідлера, від якого довідався, що його небіж зник безвісти 25 серпня (того дня, коли Левко, Семен, Ґрем і Сатомі мали повернутися з подорожі… тобто коли Ян мав дізнатися, що вони не повернулись). Ян Фідлер вийшов із будівлі Департаменту промислової екології за адресою Текнікрінген, 44 о пів на шосту вечора, і більше його ніхто не бачив…

Левко Бартош покинув Швецію, не захищаючи магістерську роботу. Тупо не з’явився на захист.

Професор Рональд Веннерштейн, голова Департаменту, особисто дзвонив українцю, вмовляв передумати, просив приїхати, обіцяючи поставити оцінку формально, без захисту. Коли це не подіяло, Рональд виклав останній козир, повідавши, що не проти взяти Левка в аспірантуру, наразі є кілька грантових місць (PhD-студенти з СНД працюють за двох шведів, при цьому задовольняючись втричі меншими стипендіями).

Лео вислухав професора, подякував і делікатно відмовився. Він не міг залишатись у Стокгольмі жодної секунди.

Після повернення ніхто, навіть батьки Левка, не зрозуміли, що трапилося. Хлопець наглухо замкнувся в собі, ні з ким не спілкувався і майже не виходив з дому. За півроку він так і не знайшов постійної роботи (не дуже й шукав, якщо чесно). Та найголовніше — він вернувся без диплому, і цей ганебний в очах багатьох факт помалу поширився серед родичів і друзів. Не знаючи реальних причин, люди почали плескати язиками. Головних версій було дві. Перша: Левко з кимось побився, в процесі бійки його схопила шведська поліція, після чого хлопця, певна річ, депортували. Друга: Бартош напився і став натхненно ригати під час міжнародної наукової конференції (в найбільш трешових варіаціях — на захисті диплому і акурат на стіл голові Департаменту). Кінцевий результат той самий — депортація.