Дебелий лисуватий тип і літня леді в костюмі від Гальяно теж наче не скидаються на небіжчиків. Що ж, схоже, місцева фауна закусить нами найближчим часом. Гадаю, в них станеться масове отруєння і вони виздихають до ноги — нас важко назвати екологічно чистим продуктом.

Стюардеса лежить біля входу в салон. От їй, бідоласі, вже ніхто не допоможе. Падаючи, вона, либонь, ударилася головою об хромований ріг буфета, чи як це тут називається. Її голова просто плаває в крові, а зелені очі порожні й мертві. Бідна дівчинка, вона так намагалась потішити нас! Яка жахлива несправедливість! Краще б ота істеричка померла, а ця мила красуня лишилася живою. Ні, не так. Краще б ми й далі летіли собі до пункту призначення, а не сиділи отут.

Я відчиняю двері до кабіни пілотів. Двоє здорових чолов'яг у білих сорочках і синіх костюмах, один старший, років сорока, другий — трохи молодший; ми всі бачили їх перед польотом, тож я впізнаю їх зі спини, мацаю їм пульс… Той, що старший, вже мертвий, а молодий іще дихає. Цікаво, чому вони померли? На жодному з них немає помітних ушкоджень. Я обмацую тіло ще живого. Кістки не зламані, легені не ушкоджені, але він непритомний і тони його серця нерівні. Що їм обом таке? І як давно вони в такому стані? Може, підняти старшого, того, що нахилився вперед? Утім, пропаща справа, він усе одно мертвий.

Я повертаюсь до салону. Треба оглянути решту. Блондин добряче приклався головою до підлоги, розквасив собі носа, та він живий. Якщо внутрішні органи цілі, то житиме — поки нас не надибають хижаки, двоногі чи чотириногі; та все одно, останні навіть кращі, бо не схильні катувати своїх жертв з естетичних міркувань.

Старий ворушиться, намагається відстебнути пасок. Руки його слухаються погано. Може, в нього поліартрит? Ні, не схоже. Він просто ще не прийшов до тями. Чого не скажеш про його дівку. Вона тоненько скімлить, і мені хочеться дати їй стусана. Я аж тепер розгляділа її: вона наполовину азіатка. А вже кого я не зношу, так це азіатів і арабів. Потолоч.

— Допоможіть мені, будь ласка! — голосок такий огидно-пронизливий.

Ні, мені тебе не шкода.

— Посидьте спокійно, доки я надам допомогу тим, кому вона потрібна.

— Ви лікар?

— Так.

— О, це добре!

— Заткни пельку, красуне.

Вона мені вже набридла. Бувають же такі нікчемні жіночки, прости Господи, наче одноклітинні. Усього вони бояться, самі кроку не здатні зробити і вважають, що весь світ їм щось винен тільки тому, що вони мають гарне личко і стрункі ніжки, які спритно розсувають для кожного, хто має рахунок із багатьма нулями. Ця краля саме з таких.