Відчинилися двері, зайшов Нік, і всі одразу ж замовкли, ніби до цього вони лише гаяли час і чекали на його появу. З його обличчя Ебіґейл зрозуміла, що він прийняв рішення, і їй гадалося, що вона знає, яке воно. Нік вручив їй записку, яку написав на ґанку, стоячи біля Тома. Вона взяла її та прочитала на відстані витягнутої руки.

«Завтра нам треба вирушити до Боулдера».

Ебіґейл перевела погляд із записки на Нікове обличчя й повільно кивнула. Вона передала аркуш Джун Брінкмеєр, а та — Олівії.

— Так, треба, — сказала Ебіґейл. — Мені хочеться їхати так само, як і вам, та гадаю, що слід вирушати. Що тебе в цьому переконало?

Нік роздратовано знизав плечима й показав пальцем на неї.

— Значить, так тому й бути, — кивнула Ебіґейл. — Я вірю у вказівки Господні.

«Хотів би і я вірити», — подумав Нік.

———

Наступного ранку, 26 липня, вони провели коротку нараду, і Дік із Ральфом рушили пікапом до Коламбуса.

— Ох і не хочеться її міняти, та раз ти так кажеш, Ніку, окей.

«Вертайтеся якнайшвидше», — написав Нік.

Ральф коротко засміявся та обвів поглядом подвір’я. Джун з Олівією прали одяг у великій балії за допомогою дошки. Том займався ділом, яке йому не набридало, — лякав ворон у кукурудзі. Джина гралася з його модельками «Корджі» та гаражем. Стара хропла в кріслі на ґанку.

— Нікі, тобі кортить устромити голову в лев’ячу пащу?

«А хіба в нас є куди податися?»

— Ні, нема. І просто тинятися без діла теж не годиться. Почуваєшся ні на що не здатним. Людина почувається негаразд, коли не дивиться вперед, — помічав таке?

Нік кивнув.

— Окей. — Ральф ляснув його по плечу й відвернувся. — Діку, готовий покататися?

З кукурудзи вискочив Том Каллен. До його сорочки, штанів та довгої білої шевелюри почіплялося шовкове кукурудзяне волоття.

— Я теж! Томик Каллен також хоче покататися! Ой, так!