— Та вона така чудна дівчина. У коледжі була спортсменкою, знаєш. Теніс і плавання їй найкраще давалися, хоча вона грала в усе. Ходила до якогось окружного коледжу в Джорджії, але перші роки ще зустрічалася зі своїм шкільним коханням. А той — із таких здорових, що в шкірянках ходять: я — Тарзан, ти — Джейн, то вали на кухню і каструльками там торохти. Потім її сусідка по кімнаті затягла на парочку феміністичних зборів — вона була така розкріпачена жінка.

— І та, як неофітка, стала ще більшою феміністкою, ніж сусідка, — припустила Френ.

— Спочатку феміністкою, потім лесбійкою, — сказала Сью.

Стю просто остовпів — завмер, роззявивши рота. Френні, стримуючи сміх, подивилася на нього.

— Отямся, сонце, — сказала вона. — Як, замок на роті працює?

Стю різко закрив рота.

Сью продовжила.

— І це все вона за одним разом повідомила своєму печерному бойфрендові. У нього дах з’їхав, і він до неї з пістолетом прибіг. Вона його роззброїла. Вона каже, що отут і стався серйозний поворот в її житті: розповідала, мовляв, завжди розуміла, що сильніша й спритніша за нього, — головою розуміла. А до нутра це дійшло, коли вона забрала в нього пістолет.

— Ти кажеш, вона чоловіків ненавидить? — спитав Стю, уважно дивлячись на Сью.

Сьюзен похитала головою.

— Зараз вона бі.

— Вона що? — спитав Стю.

— Їй добре з коханцями будь-якої статі, Стюарте. І я сподіваюся, що ти в Комітеті не почнеш запроваджувати пуританські закони разом із заповіддю «Не вбивай».

— Та мені й так клопоту вистачає, щоб перейматися, хто з ким спить, — пробурмотів він, і всі засміялися. — Я просто спитав, бо не хочу, щоб хтось ішов туди як у хрестовий похід. Нам там очі потрібні, а не партизани. Це робота для тхора, а не для лева.

— Вона знає, — сказала Сьюзен. — Френ мене питала, як вона сприйняла, що я її попросила піти туди заради нас. Вона дуже добре сприйняла. З одного боку, вона нагадала мені, що коли б ми лишилися з тими чоловіками… пам’ятаєте, як ви нас знайшли, Стю?

Той кивнув.

— Якби ми лишилися з ними, ми б у результаті або загинули, або все одно приїхали на захід, бо вони прямували туди… принаймні коли були досить тверезі, щоб читати дорожні знаки. Вона сказала, що міркувала, яке їй місце в Зоні, і схилялася до думки, що її місце — поза Зоною. І вона сказала…

— Що? — спитала Френ.

— Що постарається повернутися, — сказала Сью доволі різко і на тому замовкла.

Що ще казала Дейна Юрґенс, лишилося між ними, і це не мали знати навіть інші члени Комітету. Дейна вирушала в дорогу з десятидюймовою фінкою, причепленою до руки. Коли вона різко згинала зап’ястя, пружина зіскакувала — і вуаля, в неї зненацька виростав шостий двосічний палець завдовжки десять дюймів[116]. Вона відчувала, що більшість членів Комітету — здебільшого чоловіки — цього не зрозуміють.