— Ох вони мене, блін, і налякали, коли вимагали Суддю в Комітет правопорядку, — сказав він. — Нам слід було очікувати такого.

Френні кивнула, а Нік швидко написав:

«Атож. Люди і за Томом із Дейною скуч-муть. Селяві».

— А ти як гадаєш, Ніку, вони будуть щось підозрювати? — спитав Стю.

Нік кивнув.

«Будуть думати, що ті пішли на захід. По-справжньому».

Усі над цим замислились, а Нік витяг бутанову запальничку і спалив папірець.

— Круто, — врешті сказав Стю. — Ви справді так думаєте?

— Ну звичайно, він має рацію, — похмуро сказала Сью. — Що їм іще думати? Що Суддя Фарріс поїхав на американських гірках кататися?

— Нам ще пощастило, що обійшлося без довгого обговорення, що робиться на заході, — сказала Френ.

Нік написав:

«Отож. Наступного разу, гадаю, нам самим треба про це заговорити. Тому мені б хотілося відкласти наступні великі збори на якомога пізніший час. Може, три тижні, може, 15 вересня?»

Сью сказала:

— Ми зможемо настільки відкласти, якщо Бред дасть електрику.

— Гадаю, дасть, — сказав Стю.

— Я додому, — сказала Сью. — Завтра великий день. Дейна рушає. Я її проведу до Колорадо-Спрінгс.

— Ти як вважаєш, це безпечно, Сью? — спитала Френ.

Та знизала плечима.

— Їй безпечніше, ніж мені.

— Як вона це сприйняла? — спитала Френ.