— Ти краще не ходи без одягу, солоденька. У мене зараз знову встане.

Дейна поглянула на нього, усміхнулася широко й привітно, а в думці уявила, що повела б його на кухню вниз і сунула б оту штуку, з якою він так носиться, в електричну м’ясорубку Вітні Горґана.

— А як ти вважаєш, чому я ходжу без одягу?

Він поглянув на годинник.

— Ну, в нас є хвилин із сорок.

«Його пеніс уже почав посмикуватися… як паличка в лозоходця», — весело-роздратовано подумала Дейна.

— Ну то давай.

Він підійшов, і вона показала йому на груди.

— І цю штуку зніми. А то вона мене лякає.

Ллойд Генрейд поглянув на амулет — темна сльоза з червоною цяткою — і зняв його. Поклав на тумбочку, і тонкий ланцюжок із якимсь тихим сичанням улігся поряд із амулетом.

— Так краще?

— Ще й як краще!

Вона простягла руки. За мить він уже лежав на ній. І ще за мить — уже просовував.

— Тобі так подобається? — сопів він. — Приємно, кицю?

— Боже мій, страшенно подобається, — простогнала вона, думаючи про м’ясорубку — біла емаль, блискуча сталь…

— Що?

— Та подобається! — крикнула вона.

Невдовзі вона вдала оргазм, дико скидаючи стегнами, скрикуючи. За кілька секунд кінчив і він (вона була в ліжку з Ллойдом уже четвертий день і практично повністю вивчила його ритм), і коли відчула, як по її стегну потекла сперма, випадково кинула погляд на тумбочку.

Чорний камінь.

Червона цятка.